Crazyauthor - Моя люба королево , Crazyauthor

…Я знайшла її на терасі своєї спальні, як і сподівалася. Вона стояла спиною до мене, спершись на балкон, і задумливо дивилась на безмежне зоряне небо, яке розкинулось перед нею у всій своїй неосяжній красі. Місячне сяйво заливало її струнку звабливу постать, а вітер куйовдив чорне волосся, яке вільно спадало на плечі густими хвилями. Однак ніякі зорі не могли засліпити її вроду. Блиск великих темних очей, бездонних, як найглибших океан, і прекрасних, немов два онікси. Порцелянову шкіру, ніжну, наче шовк, і білосніжну, наче кришталь. Пухкі вуста, червоні, ніби пелюстки троянди, і спокусливі, як наче найсолодший плід. Вона здавалася янголом, який спустився з небес, прекрасною музою і втіленням усіх земних насолод. Один лиш її погляд міг довести людину до божевілля, змусити спалити для неї світ і принести його їй до ніг. Вона була діамантом, яким ти хочеш милуватися знову і знову. Скарбом, за який бажаєш боротися. І мрією, заради якої прагнеш перемагати. От тільки правда в тому, що ангелом вона не була. Аж ніяк.

-  Ти запізнилась, - донісся медово-солодкавий голос, однак за вдаваною ніжністю я змогла розчути нотки металу. Моя королева така владна. Безжальна, нестримна. Моя неймовірна несамовита дівчинка.

Я повільно наблизилась до неї, мої руки обхопили її тонку талію, а сухі губи ледь торкались її вуха, лоскотячи шкіру теплом власного дихання. Вона мимоволі здригнулась в моїх обіймах, неначе хотіла відсторонитися, однак я не дала їй такої можливості, лише міцніше притягнула жінку до себе. Хай якою грізною вона була в очах своїх підданих, зі мною такі фокуси не спрацюють. Я не входила у число її підлеглих, не схиляла перед нею голову, не била поклони і не корилася її наказам, догоджаючи примхливій волі Її Величності. Вона могла нищити міста, вбивати і руйнувати, однак наді мною не мала ані краплини влади. Я не збиралася грати в її ігри, хай би як палко моє чортеня того хотіло. І те, як сильно це її дратувало, тільки доводило мені, що я на правильному шляху.

-   Невже ви встигли засумувати за мною, Ваша Величносте? – усміхнулася я, сховавши обличчя у шовковистих кучерях. – Мені приємно, що ви чекали на мене. Повірте, залишок цього чудового вечора ви точно не будете нудьгувати. Це я гарантую.

Вона гучно цмокнула язиком і знову спробувала вивільнитися, але я різко розвернула її до себе, притримуючи королеву за стегна, аби та не впала. Мій погляд одразу перехопили пронизливі оніксові очі, які дивилися на мене не то гнівно, не то навіть осудливо, з-під довгих об’ємних вій. На її обличчі зовсім не було макіяжу, через що вона здавалася зовсім юною, однак не менш прекрасною. Раптом я спіймала себе на думці, що достеменно не знаю, скільки їй років: Її Величність володіла унікальним талантом виглядати на будь-який вік і тим не менш залишатися так само незрівняною й чарівною. Її безжальна краса заворожувала, одурманювала розум й отруювала серце, змушуючи забути про тисячі невинні забраних нею життів і знищені долі. Кожен вигин її тіла був витвором мистецтва: довершений, ідеальний, досконалий. Бездоганна оболонка людини із чорною гнилою душею.
Мої долоні ковзнули по дівочих стегнах, по тонкому мереживу халата, який щільно облягав фігуру, майже нічого не залишаючи уяві. Я відчула, як вона затремтіла, чи то від холоду, чи то від мого дотику.
-  Тобі варто було одягтися тепліше, Ваша Величносте. А то прихопите ще якусь заразу.

-  То зігрій мене, - вона встала навшпиньки, притиснувшись до мене усім тілом, і накрила мої долоні своїми. Ягідні вуста вигнулись у хитрій усмішці, а в розширених зіницях палало щире бажання. Маленька розпусна негідниця.

-  Он як ми заспівали, - я нахилилася до неї в притул, поки вільний простір між нами зовсім не зник, і накрила її губи своїми у легкому цілунку. На більше моя королева поки що не заслужила. – Тоді Її Величність має добре попросити про це, і до того ж дуже переконливо.
Дівчина кумедно сморщила свого носика, схрестивши руки на грудях. Ніхто не смів диктувати її умови, а тим більше благати її про послугу. Ніхто, окрім мене. Вона звикла отримувати те, що хоче, завжди і беззаперечно, і той, хто знайшов у собі сміливість перечити їй, дуже скоро шкодував про своє рішення. Однак проти мене вона була безсила, і їй це було чудово відомо. Якоюсь мірою я насолоджувалася її слабкістю, тим, якою вразливою вона може бути, якою вразливою роблю її я, упиваючись почуттям власної переваги. Беатріс-Ебігейл Аррандорська, єдина правителька королівства Аррандори і всіх підконтрольних земель, зуміла поставити на коліна увесь світ. А я поставила на коліна її.
Три слова – і я втратила над собою будь-який контроль. Власне, як і кожна з нас. Наші вуста з’єднались у поцілунку – цього разу палкому, спраглому, справжньому – і ми дозволили собі забутися у цьому задоволені, розчинитися у цій миті, яка належала тільки нам. Вона була моєю, рівно настільки ж, наскільки я була віддана їй, Беатріс-Ебігейл Аррандорській, людині, в чиєму серці не залишилось нічого, окрім ненависті й жаги до жорстокості й руйнації. Проте моє вона полонила назавжди. Безперечно і безповоротно. 

-  Ти моя слабкість, Ваша Величносте, - прошепотіла я їй, коли ми лежали вже в її спальні. Беатріс скрутилася біля мене, пригорнувшись, наче немовля до матері, однак я знала, що вона не спала. Я прибрала пасемко волосся з її обличчя і ніжно поцілувала її у скроню. - Моя люба неймовірна королево.

Кінець