Олекса Кобець - Записки Полоненого, Олекса Кобець
- Жанр: Публіцистика
- Автор: Олекса Кобець
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Записки полоненого
ПЕРЕДМОВА
Друга світова війна відсунула в тінь першу. Може це й стало причиною, що так мало вже в нас появляється творів, темою яких були б дії не так то вже й давніх — відносно — часів. А шкода! І у зв’язку з цим є повна підстава сподіватися, що український читач із задоволенням сприйме появу оцього видання. З ще більшим задоволенням і рівночасно вдячністю для автора відкладе книжку, прочитавши її: «Записки полоненого» написані бо під безпосереднім враженням автора-солдата, фронтовика, а згодом полоненого, написані талановито, з усіма тими письменницькими властивостями, що роблять твір вартісним під літературно-мистецьким оглядом і цікавим. Не зробимо ніякого перебільшення, якщо скажемо, що «Записки» читаються з запертим віддихом. Для читача дають вони не тільки естетичну насолоду, але й силу історичного матеріялу, силу таких подробиць, яких не знайде він навіть і в широкому підручнику історії. «Записки полоненого» — це літературний твір, і історичний документ. З них пробивається гола правда про відносини в царській армії, про страхіття війни та її наслідки. Особливо цінний матеріял про колосальну національно-освідомлюючу працю, що її проводив «Союз Визволення України» між полоненими українцями.
«Записки полоненого» — твір новий і не новий. Не новий, бо був виданий уперше в 1931р. «Державним видавництвом України» Київ-Харків. Хоч книжку було видано відразу двома виданнями (так званим художнім і масовим) величезним тиражем, не пощастило їй дістатися до рук читача в більшій масі. Ще автор не встиг дістати своїх авторських примірників, ще не пішла книжка широко в продаж, як празька газета «Ноє фрає Прессе» помістила дуже прихильну рецензію, ставлячи О. Кобця нарівні з популярним тоді на заході письменником Ремарком, автором твору «На заході без змін». Ця висока оцінка й була причиною конфіскати большевицьким урядом в Україні усього накладу «Записок».
У 1933 році, про що автор у свій час не знав, львівське видавництво «Родина» (при тижневому виданню «Неділя», що виходив за редакцією Р. Голіяна) видало «Записки полоненого» вдруге (третім за чергою, виданням), розбивши їх на три томи і змінивши назву. Загальна назва львівського видання: «Над безоднею», а поодинокі томики звуться: «Напередодні», «Земля дрижить», «Пекло». З цих трьох назв тільки одна авторова. Так назвав автор, як читач побачить, перший розділ «Записок». Не тільки ці зміни ввів редактор львівського видання. В багатьох місцях порушив текст оригіналу, поробив у ньому зміни, а навіть увів вставки. Порушено і основний авторів погляд на війну, який повторюється у записках кількакратним рефреном: «Прокляття війні!». Всякій війні, бо кожна з них така трагічна в своїх наслідках. Позмінювано навіть назви царських військових ступенів, заступаючи їх таким, що вживалися більше в Галичині.
Вже на еміграції в Німеччині О. Кобцеві вділося припадково дістати другий і третій томики львівського видання. В бібліотеці американського Конгресу в Вашінгтоні, серед звалища незакатолізированої славістичної літератури, пощастило йому розшукати примірник першого видання. Оце (четверте за чергою) видання зроблено за власноручно виготовленою автором копією першого. Не подали ми в тексті «Записок» тільки такого переднього слова, вміщеного автором у першому виданні для самоохорони перед совєцькою цензурою:
«Замісць передмови. 17 січня 1918 року в Києві, на Софійському майдані, недалеко від пам’ятника Богданові Хмельницькому, трагічно загинув автор цих записок, мій добрий приятель, молодий поет із Канева О. Кобець.
Він жив у моїй маленькій кімнатці (Воздвиженська, 57). Недавно повернувшися з австрійського полону, шукав усе роботи по всяких новонароджених українських установах, а вечорами, після безнадійного бігання по канцеляріях і департаментах, довго сидів, марно, на мою думку, витрачаючи час, і писав.
До писанини своєї ставився побіжно, а виходячи ранками на чергові пошуки роботи, часто просив:
— Часом не вернуся, приховайте оце — може колись пригодиться…
З того приводу я немало глузував із мого квартиранта. Але 17 січня 1918 року він таки не повернувся. Потрапивши між два вогні — з Подолу, Воздвиженською вулицею та Андрієвським спуском, наступали червоногвардійські загони, з Володимирської відбивалися петлюрівці, — наклав головою, скошений одночасно кулеметною зливою з одного боку й дощем дошкульних пострілів із рушниць — з другого.
Минуло дванадцять років. Переглядаючи свій хатній архів, я найшов записки тов. Кобця, дав їх тільки передрукувати й подаю їх тут без ніякісіньких змін.
Ол. Варавва. Харків, 1930».
З огляду на те, що харківське видання є великою рідкістю, і важко дістати теж львівське видання (хоч попсоване), «Записки полоненого» являються неначе новим набутком в нашій літературі.
Поява цієї книжки сходиться з ювілеєм автора, якому 1959 року сповняється 70 років життя, а 1957 року минуло 45 років його літературної творчости. «Записки» — не єдиний твір О. Кобця. За понад сорок років праці склався вже чималий літературний дорібок, з якого багато творів опубліковано, а ще багато лежить у рукописах. Вважаємо за відповідне на цьому місці сказати декілька слів про автора і його творчість.
Містечко Канів, яке прийняло на вічний спочинок найбільшого кобзаря України Тараса Шевченка, було місцем народження О. Кобця (справжнє прізвище Олексій Варавва). Близькість могили найбільшого генія України мусіла мати великий, а може й вирішальний вплив на нього, як одного з майбутніх пeреємників Тарасової кобзи, на кристалізацію його національної свідомости. Молодий Олексій, доля якого — особливо в молодому віці — була такою подібною до долі Шевченка, був свідком рік-річних масових прощ на Тарасову могилу, слухав чимало оповідань про неї і про те, хто там похований. Мав змогу читати забороненого «Кобзаря» (львівське видання). Таким чином, Шевченко став для О. Кобця дороговказом на все життя.
Народився О. Кобець 28 березня 1889 року. Його батьки — незаможні хлібороби — не могли дати синові належного матеріяльного забезпечення. Вже на 14-му році життя — по закінчені канівської школи — довелося хлопцеві покинути рідну хату і самостійно промощувати собі шлях у життя. (Канівська міська школа, за статутом 1872 року, дорівнювала 6-тьом класам гімназії). А все таки роки раннього дитинства, як це звичайно буває, залишились у поета найкращим клаптиком його життя. Відгомін дитячих років бринить найкращим звуком у його кобзі.
З Канева виїхав Олексій до міста Катеринослава. Там почав працю хлопчиком-попихачем у одній крамниці канцелярійного приладдя і тютюнових виробів. Згодом працював писарчуком і писарем різних установ Катеринослава й Катеринославщини. Вже з п’ятнадцятого року життя почав регулярно помагати матеріяльно своїм батькам,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Записки Полоненого, Олекса Кобець», після закриття браузера.
