Олекса Кобець - Записки Полоненого, Олекса Кобець
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
На час праці в Каневі припадає літературний дебют О. Кобця. В київській «Раді» — в числі за 1 січня 1912 року — було надруковане перше його оповідання «Під новий рік», яке критика прийняла незвичайно тепло. Згодом друкувалися його вірші в журналах «Маяк», «Дзвін», «Літературно-науковий вісник». Багато дописував до «Ради» про життя Канева й Канівщини. В 1913 році вийшла перша Кобцева збірка поезій «Ряст». Поезій у збірці 54. Назва цілої збірки взята від назви першої поезії. Всю свою творчість молодий поет-ідеаліст хоче віддати на службу народові для покращання його долі. Про це безпосердньо говориться в поезії «Творчість», перші рядки якої звучать:
«Все для тебе,
Рідний краю,
Що я маю,
Все оддам —
Принесу:
Пісні неба,
Пісні раю,
Спів одчаю,
Болі ран,
Мрій красу…»
Дальшу творчість поета перервала військова служба й перша світова війна. Про цей епізод життя О. Кобця читач довідається із «Записок полоненого». Відновив свою творчість молодий поет у таборі полонених у Фрайштадті. В цьому таборі кипіло повне культурної праці життя. В вир того життя кинувся О. Кобець із усією силою свого молодечого запалу й таланту. Працював у редакції таборового журналу «Розвага», брав участь у таборовому театрі, писав матеріяли для літературних вечорів, дописував до «Вісника Союзу Визволення України». З тих часів походить гарний драматичний етюд «У Тарасову ніч» — ставлений таборовим театром, а згодом і театрами в Україні, між іншим, і театром Садовського в Києві. Багато з написаних у той час віршів було видано окремою збіркою «під небом чужим» у Львові, а пізніше в Києві. В перекладі на російську мову П. Дятлова вийшла в 1917р. збірка поезій О. Кобця під назвою «Пєсні плєнніка», і в його ж перекладі на чеську мову — «Пєсні отрока» (невольника). Один із написаних тоді віршів став пізніше популярною патріотичною піснею серед української молоді, особливо серед пластунів. У цій пісні автор, як не можна краще, виявив свої національно-патріотичні ідеали:
«Від синього Дону до сивих Карпат
Одна нероздільна родина,
Без панства, без рабства, насильства і грат —
Вільна незалежна Вкраїна.
Ми діти вкраїни широких степів,
Ми завжди готові до бою,
За правду, за волю, за славу батьків
Наш прапор леліє горою.
Сини України! Ставаймо вільні
Під прапор ідеї одної —
Зберем з поля рідного квіти рясні
В вінок України вільної!»
Цей вірш зродився після вибуху революції в Росії і віддзеркалював своїм змістом ті настрої і надії, якими жив не тільки автор, але й кожний український патріот. Музику для тієї пісні скомпонував композитор Мих.Гайворонський.
Вернувшися з полону, поет короткий час задержався у Каневі, а згодом переїхав у Київ, де працював у «Дніпросоюзі», а вечорами вчився на «Вищих кооперативних курсах».
1918-ий рік… Рік національного підйому, рік нових надій і рівночасно рік великої тривоги. Україна проголошує свою державну незалежність і рівночасно мусить готуватися до кривавої відсічі червоному московському наїзникові. Українська Центральна Рада організує оборону Києва перед большевицькою навалою. Напередодні вимаршу української молоді Києва на фронт — на курсах, на яких вчився О. Кобець, з’явився представник Української Центральної Ради (військова людина), з’ясував студентам грізну ситуацію і закликав їх стати на оборону столиці. На цей заклик зголосився О. Кобець. В бою під Крутами, однак, участи не брав. «Дніпросоюз» — могутня всеукраїнська економічна організація відродженого українського народу — де він працював, тоді ж одержала наказ змобілізувати усіх здатних носити зброю працівників для охорони харчових склепів від червоних банд у Києві. О. Кобця приділено до цього відділу. Про трагічний бій під Крутами написав уже на еміграції дві поезії.
Освіту закінчив уже за совєцької влади у Києві, у Вищому Економічному Інституті ім. проф. М.І.Туган-Барановського. До 1925р. жив у Києві; року 1922 організував і редагував до кінця 1927р. громадський літературно-мистецький двотижневик «Нова Громада», видаваний кооперативною організацією «Книгоспілка», що скоро об’єднав навколо себе найкращі тодішні українські літературні сили. В «Новій Громаді» друкувалися: Б. Антоненко-Давидович, Ол.Влизько, проф. М. Грушевський, Дм. Загул, М. Зеров, М. Івченко, Гр. Косинка, академік Аг. Кримський, Т. Осьмачка, Вал. Підмогильний, Є. Плужник, і багатьом майбутнім видатним творцям української літератури «Нова Громада» була місцем їхніх перших кроків у літературній роботі (Косинка, Осьмачка, Підмогильний і багато інших). Друкував у «Новій Громаді» свої чарівні оповідання про українських дітей С. Васильченко, друкувався, повернувшися з еміграції в час «зміновіховщини», Вол. Самойленко, Микола Вороний та його син.
Коли «Нова Громада», таким чином, стала дуже вже дошкульним більмом у большевицькому оці, О. Кобця примусово переведено в 1925р. до Харкова, разом із журналом, під загрозою, на випадок відмови від переїзду, зліквідувати журнал. У Харкові «Нову Громаду» швидко скомунізували, і вже наприкінці 1927р. О. Кобець перейшов на працю до іншої галузі кооперації — «сільського господаря», де ще дихалось вільніше. Тут редагував кооперативний місячник «Сільський господар», а незабаром, поруч нього організував і редагував двотижневик «Кооперативна Громада» з невеличким літературним відділом.
Літературна творчість О. Кобця за час большевицької окупації — різноманітна. Бере живу, активну участь, як піонер, в українізації опери, перекладає, для всіх сімох українських театрів, понад 50 опер світового репертуару, і його переклади залюбки співались українськими оперовими співаками аж до еміграції О. Кобця, а, може й далі, тільки вже без згадування імени перекладача. Пише романи, поезії, казки для дітей, фейлетони, сценарії для кінокартин, статті на літературні й економічні теми, протягом багатьох років обслуговує перекладами музичних речей (понад тисячу
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Записки Полоненого, Олекса Кобець», після закриття браузера.
