таджицька казка - Завзята Гулсанам, таджицька казка

Було чи не було, та люди переповідають, жив на світі падишах і мав він сина-одинака, Гасаном звати. І занедужав той падишах, і які тільки лікарі лікували його, та ніхто не зміг повернути йому здоров’я. І лише мандрівний славетний цілитель з далекого краю порадив падишахові таке:

– Живе на горі Каф чарівна біла газель. Хто торкнеться руками до її шовковистої шерсті, враз одужає.

Володар подякував мудрецеві. Покликав сина й каже:

– Сину мій, тепер увесь я в твоїй волі. Візьми сорок най- відважніших воїнів і вирушай по чарівну газель. Та не барися в дорозі, бо життя ледь тримається в мені.

Зібрав Гасан воїнів, і подалися вони на пошуки газелі. їхали, їхали, аж в одній долині загледіли білу газель. Упіймали її та й повернули додому.

А як проїздили одним селом, стріли дівчину, й такої вроди, що ясніше від сонця сяяла. Не зміг падишахів син далі їхати.

Звелів своїм воякам таборувати за селом, а сам повернувся до двору тієї красуні, загледів матір і попросив води напитися. Винесла мати йому кухоль води. Напився він, подякував та й каже:

– Стрів я вашу доньку, і запала вона мені в серце. Прошу, віддайте її за мене заміж.

А мати тієї красуні й одказує:

– Не личить падишаховому синові одружуватися з пастуховою донькою.

А Гулсанам, так звали ту дівчину, стояла за дверима і все те чула. І як побачила ставного, мов осокір, і красного, мов ясен молодик, юнака, одразу прихилилась до нього душею й надумала стати йому дружиною.

А Гасан попрощався з матір’ю укоханої дівчини та й рушив з вояками додому.

Падишах зрадів, що син так швидко повернувся та ще й газель привіз. Доторкнувся він до її шовковистої шерсті, однак здоров’я до нього не повернулося. Розгнівався падишах і звелів розшукати того цілителя. Глянув старець на газель і мовив:

– О всемогутній володар! Це не та газель, що я казав. Та газель живе на горі Каф, і її чуйно пильнують сорок пері.

Ще раз подякував падишах мудрецеві й звелів синові знову рушати в дорогу.

Сорок днів та ночей їхав Гасан на чолі сорока вояків зеленими долинами, безводними пустелями й крутими горами. Аж нарешті опинилися вони на височенній горі. А там між буйних трав вільно походжала-попасалася чарівна біла газель. Зрадів Гасан і тільки-но замірився накинути на газель аркан, як де взялися сорок пері, обступили його, а найстарша над ними пері Нігіна й каже:

– Гей, свавільцю, як посмів ти ловити нашу білу газель?!

Пері Нігіна подумала й мовить:

– Гаразд, юначе, ми згодні віддати тобі нашу білу газель, одначе ти мусиш виконати три наші умови.

– Я ладен хоч зараз їх виконати! – вигукнув Гасан.

– Не квапся, юначе, зваж усе добре. Багато таких відчайдухів, як ти, наклали головами через нашу білу газель,– розважливо мовила Нігіна.

– Не завдавай собі клопотів, швидше кажи свої умови! – знетерпеливився Гасан.

– Коли ти вже так наполягаєш, то слухай,– каже Нігіна.– Перша умова така: ти повинен пробігти наввипередки з нашою газеллю до Балху, а звідти назад і принести білий пояс нашої тамтешньої сестри пері як знак того, що ти був там. Друга умова: за одну ніч мусиш збудувати чудовий палац між небом і землею. І третя умова: маєш залізти в залізну піч, а ми сім днів у ній топитимемо й зваримо плов, і ти той плов з нами їстимеш, якщо лишишся живий. Виконаєш оці три умови – віддамо тобі газель і відпустимо додому, а не виконаєш – пропадеш у темниці разом з своїми вояками.

Падишахів син погодився на такі умови. Спішився, скинув із себе зброю й побіг з газеллю наввипередки. Та скоро він вибився з сил, упав і знепритомнів. Пері Нігіна звеліла закувати в кайдани Гасана й сорок вояків і кинути до темниці.

А падишах жде не діждеться сина. Так минуло три роки.

Відчув падишах, що ось-ось має скінчитися його земне життя, а розлучитися з душею не може, доки не побачить сина. І порозсилав він гінців по всіх краях оголосити, що шукає свого любого сина, а хто знайде Гасана живого, тому віддасть половину своїх володінь.

І понесли гінці вість по всіх усюдах, а один заїхав у те село, де жила Гулсанам. Як почула дівчина страшну звістку, серце в неї зайшлося від болю, й надумала вона врятувати Гасана.

Нікому вона нічого не сказала, а вбралася пастушком і рушила в дорогу.

Сорок днів і ночей ішла Гулсанам безводною пустелею, аж ось побачила гори. Ноги ледве несли її, вся вона геть змарніла, в роті пересохло. Та зібралася Гулсанам на останніх силах і дійшла до підгір’я. А там з гір витікав струмок. Припала дівчина до води й довго не могла напитися. А як потамувала спрагу, то біля струмка й заснула.

Прокинулася Гулсанам удосвіта й почула, ніби хтось плаче. Встала й пішла на той плач. Аж бачить: сидить під чинором сивий дід і гірко ридає. Дівчина підступила до нього й чемно привіталася. Дід одповів їй та й питає:

– Чий ти, хлопче, будеш і куди прямуєш?

– Я пастухів син, а йду, куди очі бачать. А чого ви, дідусю, тужите? – мовила Гулсанам.

Дід нічого їй не відповів, а запросив додому, дав поснідати й сказав:

– О, парубче, горе моє таке велике, що виповісти його неможливо. Не питай мене ні про що. Коли хочеш, лишайся жити в мене й будь мені за сина.

Гулсанам лишилася жити в діда, одначе не сказала, що вона перевдягнута дівчина.

Як до рідного сина ставився дід до моторного пастушка. Цілими днями клопотався той по господарству, варив їсти, піклувався про старого.

Усе вже взнала Гулсанам у господі й помітила, що одні двері завжди замкнені. Відчула дівчина, дід приховує від неї якусь велику таємницю, але спитати його про те не наважувалася. А невдовзі стався землетрус, і стіна, де були двері, впала. За-йшла Гулсанам до кімнати й побачила на глухій стіні три мечі. Але ось і дід увійшов до кімнати, укляк перед мечами навколішки й заридав. Гулсанам підвела старого з долівки, стала втішати й розпитувати, чого він так побивається.

Отака печаль-журба сушила діда.

А вночі наснилося Гулсанам, наче з’явився перед нею мудрець і каже:

– Піди зніми із стіни три мечі і вдар один об один, і враз постане перед тобою чарівний кінь. Сядеш на нього, і він примчить тебе до печери. У тій печері нидіють троє дідових синів та їхні дружини. їх недремно пильнує лютий дев. Але завтра, в п’ятницю, дев засинає й спатиме без просипу три дні й три ночі. Його можна спокійно вбити, однак ти не роби цього, а перетвори на свого покірного помічника. Для цього треба засунути йому в пащу руку й дістати з-під язика золотого персня. Гляди того персня, бо в ньому девова душа, і доки він буде в тебе, доти й девове життя в твоїй волі.

Прокинулась Гулсанам, узяла мечі й ударила один об один. Де й узявся перед порогом чарівний кінь. Гулсанам розказала дідові про віщий сон і попросила благословити її в дорогу.

Тільки-но сіла Гулсанам на коня, як він злинув аж під хмари й невдовзі спустився на підгір’я неподалік від величезної печери. В її горловині сиділо троє молодиків, неважко було впізнати в них дідових синів. Гулсанам підійшла, привіталася, назвалася їхнім побратимом і сказала, що має порятувати їх і дружин їхніх. Попросила провести и до дева. Брати знайшли мотузку й допомогли спуститися в печеру.

В глибині печери Гулсанам загледіла трьох молодиць, у ланцюги закутих, а біля них сонного страховидла-дева.

Як побачили пері Гулсанам, стали благати:

А Гулсанам їм:

– О прегарні пері, не побивайтеся за мною передчасно.

Я прийшов порятувати вас од цього страховиська.

Вона порозковувала нері-молодиць. Підступила до дева, розтулила йому пащу й дістала з-під язика золотого персня.

Дев так і не прокинувся. По тім подала знак братам, і ті повитягали своїх дружин і Гулсанам на світ божий. Подружжя плакали на радощах і дякували Гулсанам за рятунок.

Три дні й три ночі ждали вони під горою, доки прокинеться дев. Аж ось гора задвигтіла й розлігся лютий гук. Налякані і молодики й молодиці так і попадали ниць. А завзята Гулсанам і бровою не повела, тільки міцніше стиснула золотого персня.

Виліз дев з печери, впав їй до ніг і заблагав:

– О юначе, змилуйся наді мною, віддай мені персня. А я тебе сріблом-золотом наділю, що в жодного падишаха нема

І стільки.

А Гулсанам ще дужче стиснула персня й мовила:

– Не віддам я тобі цього персня ні за які скарби! Та якщо пообіцяєш вірно мені служити, збережу життя.

– О славний юначе, не зганяй мене зо світу, я вірно тобі служитиму! – ще нижче припав до землі дев.

Як побачив старий батько синів, на радощах аж зомлів. А як опритомнів, то довго слова не міг сказати.

А тоді влаштував дід бенкет на честь названого сина і вдруге справив весілля своїм синам. Сім днів святкували, а на восьмий Гулсанам зібралась у дорогу:

– Дорогий батьку, любі брати, спасибі вам за гостину! Забарився я з вами, час мені їхати далі па пошуки свого друга.

Дід обійняв Гулсанам й мовив:

– Ти врятував моїх синів і невісток. Тепер самого тебе ми не відпустимо. Аби я був спокійний, візьми з собою моїх синів – своїх побратимів!

– Спасибі вам, батьку, за щиру турботу! – одказала Гулсанам. – Друг мій подався на гору Каф ловити білу газель для недужого батька, та так і не повернувся. Тож доведеться нам їхати в таку далечінь.

Старий батько поблагословив їх на дорогу, посідали вони на девів і полинули.

Скоро брати опинилися під горою Каф. І тільки-но ступили на землю, як де взялися сорок пері й схопили їх. Та дев крутнувся, здійнялася страшенна буря, довкола затемрілося. Пері з переляку затремтіли й відпустили братів. А Гулсанам тоді й каже:

– Ми прибули до вашого краю звільнити падишахового сина та сорок його вояків і здобути білу газель.

Пері Нігіна їй на те:

– Ми віддамо вам падишахового сина, сорок вояків та білу газель, якщо виконаєте наші умови. Ви повинні наввипередки з газеллю пробігти до Балху та й повернутися сюди з білим поясом нашої тамтешньої сестри. А ще маєте за одну ніч спорудити замок між небом і землею. А потім мусите просидіти сім днів у залізній печі, доки ми її топитимемо й варитимемо плов.

І стали вони думати-гадати, як тому всьому раду дати. Найстарший брат і каже:

– Дозвольте мені побігти з газеллю наввипередки.

На тому й стали. Як гайнув старший брат, то газель ще тільки півдороги пробігла, а він уже й білий пояс із Балху приніс.

– А я беруся виконати другу умову,– озвався дев, злинув у повітря й спинився між небом і землею.

Гулсанам тоді й каже Нігіні:

– Мій майстер уже готовий будувати. Звели подавати йому глину й каміння.

– Гаразд, одказала Нігіна,– вважаймо, що виконали ви й цю умову.

А на третю умову зголосився середульший брат. Сходив він до річки, випив семеро відер води і поліз у піч. Сім днів і ночей топилося в печі, а той потроху випускав із себе воду й охолоджувався. На восьмий день випустили його, а він тремтить од холоду.

Тоді найстарша пері Нігіна й каже Гулсанам:

– О завзятий юначе, ти взяв гору над нами. Тепер ми виконаємо всі твої бажання.

Гулсанам звеліла звільнити з темниці бранців. Падишахів син і сорок вояків ледве трималися на ногах. їх повмивали, дали ошатне вбрання, нагодували. І поснули вони на три ночі й Три дні, а як попрокидалися, то стали вродливі й дужі, як і колись.

– О шляхетний юначе, ти повернув мені життя, але я не житиму, якщо ти одружиш мене з Нігіною. Я заприсягся одружитися з Гулсанам, донькою пастуха з мого рідного краю, і свого кохання не зраджу.

У Гулсанам аж серце зайшлося на радощах, але вона не дала і взнаки, а сказала таке:

– Зараз ми рушаємо в дорогу. Через три дні й три ночі прибудемо до мого названого батька. Там ми справимо весілля сорока твоїх вояків і сорока пері. Тобі три доби на роздуми: або одружишся з Нігіною, або розпрощаєшся з життям. А тепер піди й візьми в Нігіни чарівну білу газель – ти маєш порятувати свого батька!

Гулсанам звеліла всім збиратися в дорогу, а вірному декові сказала:

– Треба випробувати падишахового сина. Зроби так, аби ми були в дорозі три дні й три ночі. Потурбуйся про білу газель і не спускай ока з Гасана й Нігіни. Я маю пересвідчитися, чи вірний падишахів син своєму зарокові.

Три дні й три ночі прямував караван горами й долинами, а вдосвіта четвертого дня опинилися подорожні біля дідової хати.

Дід сидів на порозі й виглядав синів. Як стрілися вони – радістю сповнився світ.

Стали готуватися до весілля сорока вояків і сорока пері.

А Гулсанам розпитала вірного дева, що він бачив дорогою.

– О володарю мій, я очей не зводив з Гасана й пері Нігіни.

Та Гасан цілу дорогу був сумний і навіть не глянув на Нігіну й словом не обмовився до неї, хоч вона і обзивалась до нього.

– Я дав тобі три дні на роздуми. Що ти надумав?

І одказує падишахів син:

– О мій володарю, не житиму я з нелюбою дружиною, краще вже вмерти!

Скинула тоді Гулсанам пастуший завій з голови – й сорок кісок розсипалися по дівочих плечах. Упізнав Гасан свою кохану. Кинулась Гулсанам до коханого, й припали вони одне до одного раді-радісінькі.

Щасливо справили весілля сорока вояків і сорока пері. Гулсанам звеліла вірному девові пильнувати господу свого названого батька й своїх побратимів, аби жили вони в щасті-радощах. Потім Гасан з Гулсанам і сорок подружжів рушили до рідного краю.

Дорогою заїхали до батьків Гулсанам. Радо стріли й пошанували там дорогих гостей. Поблагословили батьки свою доню й падишахового сина на щасливе подружнє життя, й рушили наречені до Гасана додому.

Поспішали вони порятувати й порадувати хворого батька, а добра слава про завзяту Гулсанам линула ще швидше. Падишах був уже присмертний. Та як почув радісну звістку, трохи ожив і звелів послати їм назустріч шляхетний почет.

З великою шаною стріли Гулсанам у палаці. А вони з Гасаном – прямісінько до немічного батька й попросили благословення. Поблагословив іх падишах, і наречені підвели до нього білу газель. Ледь торкнувся падишах до шовковистої шерсті чарівної газелі, як життя повернулося до нього. Тоді він обіруч погладив чарівну білу газель, і сила влилася в нього. Став падишах на ноги й до кінця життя вже не хворів.

Звелів падишах справляти весілля. Сорок днів тривав святковий бенкет, і всі славили завзяту Гулсанам. Потім батько передав порядкування над краєм синові. Довго й щасливо жив падишах Гасан з любою дружиною Гулсанам. І справдилися всі їхні бажання. І наші хай справдяться.