киргизька казка - Злагода, киргизька казка

Колись давно біля зелених гір на березі Іссик-Кулю жив один дідусь. Було в нього багато дітей, а ще більше онуків. Не знали вони ні горя, ні злиднів. Але діти росли й почали сваритися між собою. Це дуже засмучувало дідуся й бабусю. А сварки між невістками, дочками та синами не вщухали.

Якось уночі випав глибокий сніг. Прокинувся вдосвіта дідусь та вирішив прочистити довкола юрти доріжку. Коли бачить: на снігу сліди, наче хтось ще до нього вийшов з юрти. «Чи не злодій, бува?» – подумав дідусь та й пішов тими слідами. Близько відійшов чи далеко, хтозна, але опинився він під високим караганником, що ріс над озером біля самої води. Тут слід пропав. «Як не крути, а злодій, напевно, на цьому дереві й заховався»,– вирішив дідусь та и гукає:

– Хто б ти не був, злізай! Я тебе вистежив від самого дому.

– Я твоє Щастя,– почувся голос. – Не можу я залишатися в твоєму домі. Але коли вже ти вистежив мене, виконаю твоє бажання, дам тобі все, що тільки побажаєш – землю, худобу, всіляке майно. Вибирай, що хочеш.

Розгубився старий, не знає, що просити у Щастя. Подумав та й каже:

– Ти мене тут зачекай, а я піду додому та пораджуся зі своїми дітьми.

Погодилося Щастя. Вітром полетів, птахом полинув додому дідусь, розповів усе та й просить поради.

Кожен пропонує своє.

– Бери худобу, без худоби не проживеш,– каже дружина.

– Ні,– кажуть сини.– Проси землю, без землі не обійдешся.

– Хіба то життя без гарного одягу? Одяг проси,– наполягають дочки.

Наприкінці запитали в найменшого хлопчика, дідусевого онука.

– Проси краще злагоди, дідусю. Тяжко жити, коли її нема,– каже хлопчик.

– Добра твоя порада,– зрадів дідусь. Зрештою й усі зійшлися на тому. Знову пішов дідусь тими ж слідами та й став під деревом.

– Слухай, Щастя, нічого нам не треба. Хай буде тільки злагода в домі,– сказав він.

– Гей, дідусю, де злагода, там мушу бути і я. Доведеться мені повертатися, – сказало Щастя і повернулося до дідусевої юрти.

З тієї пори дідусева родина живе дружно й щасливо.