російська казка - Лисиця, заєць і півник, російська казка

Жили собі лисиця і заєць. У лисиці була хатинка крижана, а в зайчика луб’яна. Прийшла весна красна – в лисиці хатинка розтала, а в зайчика стоїть, як і раніше. Попросилася лисиця до зайчика погрітися, та й самого зайчика вигнала. Іде дорогою зайчик та плаче, а йому назустріч собаки:

– Дзяв, дзяв, дзяв! Чого, зайчику, плачеш?

А зайчик каже:

– Як же мені, собаки, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.

– Не плач, зайчику! – кажуть собаки. – Ми її виженемо.

– Ні, не виженете!

– Ні, виженемо.

Підійшли до хатинки:

– Дзяв, дзяв, дзяв! Забирайся, лисице, геть!

А вона їм з печі:

– Як вискочу, як вистрибну, аж клоччя полетить!

Собаки злякалися й пішли.

Зайчик знову іде і плаче. Йому назустріч ведмідь:

– Чого, зайчику, плачеш?

А зайчик каже:

– Як же мені, ведмедю, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.

– Не плач, зайчику! – каже ведмідь. – Я вижену її.

– Ні, не виженеш! Собаки проганяли – не вигнали, і ти не виженеш.

– Ні, вижену!

Пішли проганяти:

– Забирайся, лисице, геть!

А вона з печі:

– Як вискочу, як вистрибну, аж клоччя полетить!

Ведмідь злякався і пішов.

Іде знову зайчик та плаче, а йому назустріч віл:

– Чого, зайчику, плачеш?

– Як же мені, воле, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.

– Ходімо, я її прожену.

– Ні, воле, не проженеш! Собаки гнали – не вигнали, ведмідь гнав – не вигнав, і ти не виженеш.

– Ні, вижену.

Підійшли до хатинки:

– Забирайся, лисице, геть!

А вона їм з печі:

– Як вискочу, як вистрибну, аж клоччя полетить!

Віл злякався й пішов.

Іде знову зайчик та плаче, а йому назустріч півник із косою:

– Кукуріку! Чого, зайчику, плачеш?

– Як же мені, півнику, не плакати? Була в мене хатинка луб’яна, а в лисиці крижана, попросилась вона до мене, та мене й вигнала.

– Ходімо, я прожену.

– Ні, не проженеш! Собаки гнали – не прогнали, ведмідь гнав – не прогнав, віл гнав – не прогнав, і ти не проженеш.

– Ні, прожену!

Підійшли до хатинки.

– Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Забирайся, лисице, геть!

А вона почула, злякалася й каже:

– Одягаюся…

Півник знову:

– Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Забирайся, лисице, геть!

А вона каже:

– Шубу одягаю.

Півник утретє:

– Кукуріку! Несу косу на плечі, хочу лисицю посікти! Забирайся, лисице, геть!

Лисиця вибігла; він її зарубав косою і став із зайчиком жити-поживати і добра наживати.

От тобі казка, а мені бубликів в’язка.