болгарська казка - Спершу навчіться!, болгарська казка

Одного разу наказав цар покликати до себе в палац Хитрого Петра. Той негайно з’явився і здивовано запитав:

– Навіщо ти так рано покликав мене, царю? Ще навіть сонце не зійшло, а ти вже взявся до роботи.

Цар був дуже блідий, переляканий і стомлений. Цілу ніч він не міг склепити очей. Тяжкі думи не давали йому спати.

– Я покликав тебе, Петре, щоб ти навчив мене розуму,– поскаржився цар.– Є в моєму царстві кілька дужих молодих чоловіків, які хочуть захопити царство й керувати ним. А я не смію взяти їх собі в помічники. Вони запальні й недосвідчені, але на мене так тиснуть, що я втратив спокій, не знаю, як врятуватися від них. Навчи мене, що робити.

– Я легко впораюся з ними, царю, якщо ти даси мені трохи влади,– посміхнувся Хитрий Петр.– Я їх з першої зустрічі поставлю на місце, і вони ніколи більше не подаватимуть голосу. Але ти дай мені владу.

– Я дам тобі все, чого ти забажаєш,– радісно вигукнув цар,– тільки допоможи мені!

– Гаразд,– відповів Хитрий Петр.– Звели викликати дванадцятеро з тих юних і запальних молодців до твого палацу. Відтак накажи своїм кухарям наварити смачних страв і принести найкращого вина. Я огляну всі палати, і в найменшій, найвужчій з них поставимо великого стола і дванадцятеро стільців навколо нього. Ще хай кухарі дадуть дванадцять ложок із такими довгими держаками, як у вил, що ними сіно розтрушують. Отоді приходь дивитись, як я їх наставлятиму на добрий розум.

Цар одразу ж наказав своїм двірським робити, все, що скаже Хитрий Петр. І було все зроблено так, як сказав хитрун. Кухарі наварили смачних страв, наточили гарного вина. Хитрий Петр вибрав найвужчу кімнату, наказав поставити в ній великий широкий стіл і дванадцять стільців: шість з одного боку і шість з другого, навпроти. Поклали й ложки з довгими держаками, як у вил. А тоді запросили дванадцятеро молодих чоловіків, які хотіли керувати царством. Коли ті прийшли, Хитрий Петр запропонував їм сісти на стільці й сказав:

– А тепер, друзі, аби ви могли розмовляти з царем, у якого хочете забрати владу, вам треба добре попоїсти; випийте вина для сміливості, щоб прямо сказати йому: «Іди, царю, забери своїх старих радників і міністрів, та й живіть собі. А ми керуватимемо царством, як нам хочеться».

А ті молодики були великі ласуни. Вони зразу ж похапалися за ложки. Та жоден з них не міг навіть доторкнутися до їжі – довгі держаки заважали, і гості штовхали один одного, сварилися. Хитрий Петр тихенько покликав царя, щоб подивився на них у замкову щілину, а сам посміхався, припрошував:

– Отже, їжте, хлопці, пийте в царській трапезній, тут усе не міряне, не лічене, усього тут без ліку.

– Як же нам їсти, дядьку Петре? – поскаржилися ласуни.– Такими ложками хіба поламаємо одне одному ребра, а страви ніяк не візьмемо.

– Це, хлопці, через вашу молодість,– відрубав Хитрий Петр.–Ви ще занадто молоді й зелені, навіть наїстись не можете самостійно.

– Ні!–вигукнув один.–Та хоч посадіть сюди ваших старих радників, і вони залишаться голодні, хіба повиколюють собі очі цими дрючками.

– Коли ви так гадаєте,– сказав Хитрий Петр,– то встаньте й подивіться. Я негайно накажу, щоб прийшли сюди літні радники й міністри.

Молоді чоловіки підвелися, ледве виштовхалися з вузької кімнати, даючи дорогу старим радникам. Але, щоб вони могли бачити, як їстимуть старі, Хитрий Петр наказав молодикам піднятися на балкон під стелею і звідти набиратися розуму. Радники й міністри всілися на стільцях, побрали ложки; ті, що сиділи з одного боку, набирали страви у тих, хто сидів навпроти, і підносили їм до рота. Отак вони й годували один одного.

– Ти ба: вони годують одне одного! – в один голос вигукнули молоді чоловіки.

– А ви як хотіли, шановні? – запитав, посміхаючись, Хитрий Петр.– Тільки самим їсти? Йдіть у люди й навчіться спершу годувати інших, а вже тоді приходьте вимагати царство й керувати!

Присоромлені молодики підвелися й пішли з царських палат, а літні радники лишилися біля царя. А той звелів навантажити Хитрому Петрові на коня багато подарунків і золота, а його самого послав ходити по світу й навчати людей розуму. Бо цар розумів, що такий кмітливий і розумний чоловік не може сидіти взаперті в царських хоромах і навчати лише одного царя,– його повинні бачити й чути всі.