Тарас Єфименко - Рожеві крила, Тарас Єфименко

Глибокою метафоричністю та символізмом відрізняються  віршовані твори Тараса Єфименка. Кожний – це річ-в-собі, маленька історійка з епілогом та інтригуючою трикрапкою в кінці. Поєднання довершеності й хаотичності, конкретики і непевності – ефемерні “Рожеві крила” не залишать байдужим жодного читача.

Тарас Єфіменко

Рожеві крила

(вірші)

…я живу в телефонній буді…

скиба наша шкіра бавовною стане – ми ж розляжемось пилом на грушах. затенетило душу парканами – жовтовосковим лоном висушує. губи мокрі дощем профалуємо – голим голосом вишиєм трубки. на молочний місяць подуємо – він же виллється піною в руки… 8 8 8

…тарас

візьми в універ віршика для аврашки

вона дуже просила

алла -12км-…

записка на столі я сьогодні знову з ними – я сьогодні знову сам. на повіки вже озимі сіла злякана оса. власні ліки – масні рими – знов на гудзику коса. осінь рипає дверима… осінь – творчості васал. і повіку наче злива – равлики чужих очей – повертаються із ниви – сонце в ріжки їм пече… я вже трішки знову з ними – я потроху знову сам – заховали в торби сни ми і в кишені небеса… 8 8 8

…ти лиш плафон для чужих зірок…

дівчина в бандані понура ніч вже компостує вечір своїм не по-собачому шершавим язиком. а я по-черепаховому – в плечі – ховаю голови віршових гематом. вона пройшла осінньою ходою – мов сонце залишила жар в очах – а я вкриваю сум дубовою корою і вибачаю тих – кого вже повтрачав. 8 8 8

… я нoochie-сoochie man

с. чіграков я сонце змірюю по пляшкам – по відзеркаленню зірок – щербатий місяць мов пророк мурахам злизує підтяжки. я тиждень злічую по снам кайдани бачачи в свободі – медузні очі повноводі так інколи потрібні нам – віддаючи години снам – вручаючи сусіду паску – вдягаючи коханій маску – метал вам на губу мадам ви лиш такі потрібні нам. мов д’артаньян несу підвіски я лісу ковбасу домашню і від вогню веселосажній всі очі змірюю за тиском. у відзеркалення зірок занурююсь немов у ванну – ідіть всі геть – моя нірвана – мій недописаний листок. 8 8 8

…в хаті №2 ти мені дала усе що мала…

пісня до мармеладу вимерзле шосе – тремтливий жур в очах осінньоребусний – а вітер – мов дідусьо джо дассен знов підвиває саундтреки нашим снам тролейбусним. а люди – ніби клаптики троянд – всі розфасовано мовчать в шматочках ваз. хіба що у мето стара кошолка – зла – немов воланд у тебе запитається -…каторий час… – до мармеладу вимерзлий анфас гуртожитку де на вікні недопалком вдавився кактус. губами чавкає спітнілий унітаз свій…орбіт вінтерфреш…- чи скорше навіть…тампакс… 8 8 8
народження дитини - ворожа павутина – всі зліплені із глини. я не знав слово -звук-