Ліліт Вайсс - Віддзеркалення душі, Ліліт Вайсс

"Віддзеркалення душі" — психологічний трилер з елементами фентезі. Рейнар, молодий чоловік, який переживає важку втрату, починає потрапляти в паралельний світ, що відображає його найгірші страхи. Кожен візит до цього світу ставить під сумнів межу між реальністю та ілюзією. Герой намагається зрозуміти, що є істинним, і бореться з внутрішніми демонами, щоб змінити своє майбутнє.

Пролог

 

Вона померла. І хоча Рейнар і намагався не приймати це до кінця, цей факт не давав йому спокою. Він відчував її відсутність у кожному куточку їхнього дому, в кожному звуці, в кожній дрібниці. Вона не була лише його коханою. Вона була частиною його світу, його самого. І коли її не стало, він зрозумів, що втратив не лише людину, а цілий світ.

Вранці, коли він прокинувся, ще було темно. Тихий дзвінок будильника нагадував йому, що життя не стоїть на місці, що час іде, і треба щось робити, хоча йому не хотілося цього. Він знову опинився в тому холодному просторі, де її вже не було. Вони прокидалися разом щодня. Вона завжди була поруч, з її ніжними словами, з її світлом, що заповнювало кімнату. А тепер він прокидався сам, в тій самій кімнаті, що колись була їхньою.

З кожним рухом, з кожним кроком по квартирі він чував її відсутність — чашка на столі, що залишилася недопитою, її улюблена книга на поличці, не докінчена. Але найбільше він відчував її в тиші. Тиші, що лунала всюди навколо, вбиваючи його з кожною секундою. Вона була його світом, а тепер він був лише пусткою.

Він підійшов до дзеркала, спостерігаючи за своїм відображенням. Його очі здавалися порожніми, вони більше не мали того блиску, яким сяяли ще кілька місяців тому. Тепер він виглядав, як тінь того, ким був. Його руки тримали зубну щітку, але він не міг збагнути, що робить. Ритуали, які колись здавалися такими природними, тепер були лише відображенням того, що було. Вони не мали сенсу без неї. І навіть маленька річ — чашка кави, яку він зазвичай пив разом з нею — тепер перетворилася на символ порожнечі.

Кроки по квартирі, дзвінок телефону, щоденні повідомлення — усе це нагадувало йому, що світ навколо рухається. Але він стояв на місці, застряг у своєму болю, у своєму розпачі. Він намагався зрозуміти, чому це сталося, чому її більше немає. Її смерть була раптовою, несподіваною, як удар блискавки в ясне небо. Вона не хворіла, нічого не передувало тому, що трапилось. Як тільки вони сказали йому, що її більше немає, він відчув, як весь світ стискається в одній точці. Він не міг повірити.

Те, що сталося, було більше, ніж просто втрата. Він не просто втратив людину. Він втратив свою душу. Вона була тим, що тримало його в цьому світі, тим, що допомагало йому рухатись уперед, коли всі інші моменти здавалися непотрібними. Її смерть відібрала не тільки її, а й його самого.

Завершивши ранкові приготування, Рейнар вийшов на вулицю. Сонце тільки починало підніматися, але його світ залишався в тіні. Люди йшли, сміялися, займалися своїми справами, а він — просто минав їх, як чужий. Його ноги несли його кудись, але він не знав куди. Він більше не відчував світу навколо. Якби він зараз став перед дзеркалом, він би побачив лише порожню оболонку людини, що колись була живою, що колись мала мету, сенс. Але тепер все було іншим.

Той день став його початком — початком чогось нового. Що це буде? Чи знайде він сили встати з цієї прірви болю? Чи залишиться він в ній назавжди?

Він не знав. І, мабуть, ніколи не дізнається.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍