Ліліт Вайсс - Віддзеркалення душі, Ліліт Вайсс

Минуло кілька місяців після того, як Рейнар залишив світ, який був для нього символом болю та втрати. Він повернувся до реального світу, але вже не був тим, ким був колись. Те, що він пережив, відкрило перед ним нові горизонти, змусило його подивитись на життя іншими очима.

Він більше не шукав відповідей у темряві. Тепер його погляд був спрямований на світло, яке з'являлося у кожному моменті, в кожному новому дні. Він навчився жити не через те, що втратило своє значення, а через те, що він здобув — через власні спогади, силу духу і те, що він сам зміг створити, навіть після найбільш важких випробувань.

Одного дня, проходячи лісом, Рейнар зупинився біля озера, де колись зустрічав її відображення. Тепер вода була прозорою, чистою, і він дивився на себе в її відображенні без страху. Всі його сумніви, біль і сумнівні запитання більше не мали влади над ним. Він зрозумів, що це озеро не було лише місцем втрат. Це було місце, де він вперше зрозумів, що є частиною чогось більшого, частиною себе, частиною світу, який змінюється разом з ним.

У своєму серці Рейнар знайшов мир. Він більше не шукав того, чого не було. Тепер він шукав те, що могло принести новий початок. І хоч в його житті ще залишалося багато невизначеності, він знав одне: його шлях тільки починається.

Можливо, він не знайшов того, що шукав, але він знайшов себе. І це було достатньо.

І, навіть якщо в його серці залишалася її тінь, він більше не боявся. Тінь стала частиною його сили, а не слабкості. Вона була його минулим, але він не дозволяв цьому визначати його майбутнє.

Тепер він рухався вперед, залишаючи позаду все, що не могло бути змінено. І хоча він не знав, що чекає попереду, він був готовий зустріти це обличчям до обличчя, бо зрозумів: життя — це не те, що ми втрачаємо. Життя — це те, що ми знову знаходимо у себе.

Кінець