Коля Козак - Вузол, Коля Козак

З покинутою будівлею на околиці міста пов’язана давня легенда: той, хто зайде туди, більше не вийде. Це не просто стіни й пил — це пастка, ілюзія, яка змінює реальність. Вижити можливо лише, якщо знайдеш 10 світильників… і пожертвуєш собою. Група підлітків вирішила довести, що страх — це лише вигадка. Але коли один із них зникає, вони розуміють: усе реальне. Дуже реальне. Вони змогли вибратись… вночі… втративши одного. Та зло не зникло. Заброшка досі стоїть. І тепер вона чекає на нових гостей.

Пролог

Пролог

Рік 1899.
Психіатрична лікарня працювала у звичному режимі. На перший погляд — нічого дивного. Але з кожним днем сюди надходило все більше й більше важкохворих пацієнтів. Деякі з них навіть не говорили — тільки дивились у стіну або кусали її, наче хотіли вирватись із власного розуму. Коридори були сповнені криків, а вікна — подряпин від нігтів. Цей заклад ставав місцем, де здоров’я залишалося за воротами.

Настало літо 1900-го року. Здавалося, ніщо не віщувало біди. День був спокійний, спека розливалася коридорами. Охоронець стояв на своєму посту, навіть не підозрюючи, що доля ось-ось зміниться. Ключ, який висів у нього на поясі, випав на підлогу. Він не помітив.

Один з пацієнтів — мовчазний, але надзвичайно уважний — схопив ключ. Ніхто не встиг нічого зробити. Він відчинив свою камеру, потім, знайшовши службовий кабінет, відкрив усі двері в лікарні.

Почався справжній хаос.

Крики, кров, паніка. Медперсонал не мав жодного шансу. Пацієнти знищували все на своєму шляху. Ніхто не вижив.

Минуло понад сто років.

Лікарня стоїть покинута. Порожні коридори, обдерті стіни, і тиша.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍