Елла Кальницька - Заміж за першого-ліпшого, Елла Кальницька

- Я цього не робила! Послухай! - То яка примара вешталася біля дверей, а потім опинилася у моєму ліжку? Ніби тонке лезо увігнали в саме серце – біль пронизав до кісток. Невже алкоголь так підступно штовхнув мене на рішучі дії? - Я не пам’ятаю! – відчайдушно кричу й затуляю обличчя руками. - Так з цим треба було починати! А ти весь цей час перед батьком намагалася себе виправдати. Якщо я втрачу цю роботу, то ти пожалкуєш, що взагалі повернулася додому! Не всі народились в золотій колисці! Комусь треба виживати, утримувати родину. У нього є родина? Він одружений? Є діти? Тоді виходить, що я справді наволоч, яка зруйнувала людині життя? А якщо скандал дійде до його дружини? Тоді їхня сімейна ідилія розсиплеться.

1 глава

Аделіна

- Дашко, сонечко, зачекай! Нарешті цей автобус припхався на вокзал, і мені конче необхідно покерувати татковим водієм, щоб той забрав потрібні валізи. Але де знайти цього невігласа? Нормально ж вказувала, де треба чекати!

- Адусику, краще зателефонуй пізніше, а я собі кави заварю.

Завжди так! Дашка в чергове надає перевагу не мені, а своїй улюбленій каві. А нещодавно стверджувала, що я у неї на першому місці. Ось і маєш подругу! Та це вже лірика. У мене найкраща подруга на світі!

Головне на цю хвилину не моє спілкування з подругою, а те, що мені  досі не відома причина мого повернення додому. Але вчорашній солодкий ранок вихідного дня був ганебно зіпсований татковим дзвінком. Він наказав негайно оформити в універі тижневу відпустку за сімейними обставинами і на цьому все. Ні натяків, ні хоча б краплини інформації. Як і зазвичай, татусь у своєму репертуарі.

Звик керувати своїми підлеглими-чоловіками, і байдуже, що я не входжу до кола його найманих працівників. Мені взагалі дивно, як він зміг знайти собі жінку та пів року тому одружитися. Зазвичай робота у машинобудівній компанії була для нього на першому місці. Разом зі своїми компаньйонами він схиблений на виробничому процесі та контрактах.

Іноді мені шкода Марго, яка погодилася стати його дружиною. Втім ця приємна жінка не впадала у відчай, тому суворому таткові останнім часом жилось весело. Марго вміла організувати дозвілля так, що у татка не виникало бажання ухилятися від сюрпризів. Здається, цього черствого бізнесмена справді полонило кохання. Я рада за нього, тим паче татусь останнім часом взагалі якомога менше мене контролює.

 Атож! Раніше він жорстко все контролював і постійно нагадував про головні правила, які має дотримуватися сучасна красива дівчина. За його методикою донька має бути не тільки розумною, добре вихованою та красивою, а й слухняною. Тому теми про дошлюбні стосунки в нашій родині табуйовані. А то! Як же без таткової оцінки того зухвальця, який наважиться підійти до мене? Віктору Олеговичу постійно ввижались мисливці приданого юної татусевої принцеси. А я й справді почувалась немов принцеса. Добре, що з високої вежі втекла на навчання до столиці, бо іноді складалося враження, що перетворююсь на Рапунцель. Тільки й того, що моє довге, густе та злегка хвилясте від природи волосся ніхто не намагався зістригти.

Озираюся, але й натяку на батькове авто не бачу. Сріблястий позашляховик з тонованими вікнами я б упізнала здалеку. І що мені робити з цією величезною валізою, яку мені під ноги штурхнув знервований водій?

- Я вам не наймався тягати важке. У мене спина!

- Хам! – відповіла тому базікалу та ледь не тупнула ногою, як колись у дитинстві.

Розумію, що це все нерви, й реагую на оточення неправильно. Але ж так лякає невідомість… Чи все вдома гаразд?

- Пані Аделіно Вікторівно? Я водій вашого батька. Перепрошую за запізнення, неподалік утворилися затори, сталася автотроща, довелося об’їжджати.

- А зателефонувати совісті не вистачило?! – різко вигукнула я, почувши за спиною низький чоловічий голос.

Повертаюсь до водія та суворо  нахмурюю брови, схрещуючи руки на грудях. Надворі вже давно не теплий вересень, а пронизливий, вологий кінець жовтня. І я, розумниця, замість світлого теплого пальта одягла коротку замшеву куртку на легкій хутряній підкладці.

- Ваша валіза? – питає кремезний чоловік у стильному костюмі. Він ніяк не асоціюється зі звичайним татковим водієм.  Цей симпатичний екземпляр більше нагадує бізнесмена.

- Ти тут ще купу валіз бачиш?

- Здається, на «ти» ми ще не переходили, пані Корольова.

Я була настільки обурена його зухвалістю, що стояла й роззявляла рота, ніби риба на сухому березі.

Правою рукою він підняв мою важку валізу й поніс кудись праворуч. А я спостерігала та намагалася підібрати слова, які б поставили цього недолугого таткового водія на місце.

Не зробивши й десяти кроків, розумію, що в кишені вібрує телефон. Дістаю гаджет і бачу вхідний виклик від татуся.

- Привіт, ти вже їдеш?

- Стою! – не приховую роздратування, а очима продовжую стежити за водієм.

- Тобто? Щось трапилось?

- Водій у тебе трапився! Я ледь не задубіла на цій зупинці — його десь чорти носили.

- А сам він як пояснив запізнення? – уперто розпитує таточко.

- Мовляв, десь сталася аварія.

- То що ти хотіла? Йому доручено було забрати тебе автомобілем, а не гелікоптером. Ти свої столичні манери викинь. Хлопець гарний, працьовитий, фахівець у багатьох напрямках. Почула?

- А ти записався до нього в хрещені батьки?

- Тобі давно нагадували, що маєш надто гострий язик?

- Вся в тебе, татусю.

Він сміється, бо це чиста правда. І не лише моя думка. Ще коли я ходила до школи, він часто, повертаючись після зустрічі з класним керівником, сказав, що я навіть перевершила його у віртуозності.

Що народив, те й має. Знаю, що він мене любить, але останнім часом у нас дуже напружені стосунки. Я вже не маленька, а він не може з цим змиритись. Йому хочеться повчати, а мені — набивати власні гулі.

Нещодавно порадила татусеві народити ще одну дитину — він ще молодий, то чому б ні? Але, на жаль, у Марго не виходить завагітніти, тож це більше не обговорюється.

- Знаю. Але Тимура не ображай.

- Домовилися, йому пощастило, бо більшу частину отрути я злила на водія автобуса.

- Яка ж ти мила, дитинко. Це нам на руку. Ввечері в нас важлива урочиста вечеря.

- Маємо якесь свято?

Я на мить уявила, що почую гарну новину про  вагітність Марго, але те, що наступної секунди почула, приголомшило мене.

- Знайомство з твоїм майбутнім чоловіком. Микола тільки позавчора повернувся з довготривалого відрядження. Ми мали б незабаром підписати дуже важливий контракт. А потім пішло, поїхало…

- Тату! Ти знущаєшся? – перебиваю його зарозуміле висловлювання.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍