Елла Савицька - Його інша, Елла Савицька

Закохатися в хлопця, який незабаром одружиться з іншою - моя помилка. Але ще більша помилка - сподіватися, що він віддасть перевагу мені, а не їй. - Скільки в нас часу, Давид? - затамувавши подих, дивлюся в серйозні очі коханого. - Пара місяців... Може, три. - А потім... - А потім я поїду і одружуся, - мене обдає холодом, - Ти згодна на це? Історія Давида й Олі. Другорядних героїв книги "Я тебе у нього відніму". Читається окремо

1

Оля

- Невже це я?

Подруга зворушливо розглядає себе в дзеркалі, раз у раз обережно торкаючись пальцями кінчиків пишних нафарбованих вій.

- Звичайно, Маріам! Ти в мене красуня!

Посміхаюся, складаючи в косметичку підводку, туш і прозорий блиск для губ. Сама не можу відірвати від неї погляду, задоволена тим, що в результаті вийшло.

- Просто незвично з підведеними очима. Як думаєш, йому сподобається? - запитує подруга і стрімко червоніє.

- Ти йому подобаєшся і без макіяжу, Марі, - заспокоюю її. - А я просто підкреслила твої й без того виразні риси обличчя.

- Не подумає, що я маю розпусний вигляд? - перелякані очі знаходять мене у відображенні, а я тільки ширше посміхаюся.

Знайшлася розпусниця. З її зовнішніми даними можна було б підкорювати модельний бізнес. Привабливе невинне личко, довгі ноги і струнка фігура - вона просто ідеальна. Але незважаючи на всі свої переваги, Марі найправильніша з усіх моїх знайомих, і найслухняніша. Справа в її батьках і занадто консервативному вихованні. З такою сім'єю, як у неї, складно бути іншою.

- Ні. Дем'ян знає, що ти і розпуста - це два протилежні слова, які навіть в одному реченні ставити разом не можна.

Я тягну за резинку, розпускаючи її важке гладке волосся і розправляю його пальцями.

- Усе, можна йти підкорювати.

Маріам встає, схвильовано обсмикуючи поділ безформної футболки, яку вона носить удома при гостях, тому що обтислі майки і топи їй суворо заборонені.

Щоки червоні, очі блищать, видаючи хвилювання. Дурненька моя.

Вона шалено закохана в найкращого друга її старшого брата, і хоч і твердить, що разом їм не бути, а все ж дуже хоче йому подобатися. І я її розумію. Як ніхто, напевно.

Набравшись сміливості, Марі прямує в бік дверей, у які якраз у цей момент лунає стукіт.

- Марі, хлопці зголодніли, може накриєш нам чогось перекусити? - у дверному отворі з'являється Давид, і тепер уже навіщось обсмикую спідницю я.

Нервово пробігаюся долонями по волоссю, машинально пригладжуючи його.

Хлопцеві вистачає всього миті, щоб зловити у фокус обличчя своєї молодшої сестри. Широкі брови сходяться до перенісся, а погляд стає більш чіпким.

Ми з нею синхронно завмираємо.

Зараз почнеться...

Хоч я ледь торкнулася її обличчя косметикою, а все ж не помітити змін неможливо. Марі ніколи раніше не фарбувалася.

Давид різко крокує вперед і бере сестру за підборіддя.

Стискає зуби, перш ніж перевести давлячий погляд на мене.

- Це ти зробила? - випльовує зневажливо.

- Так. Їй личить, правда? - намагаюся згладити ситуацію і м'яко посміхаюся.

- Не личить, - відрізає Давид, - сестро, змий швидко цей бруд. Не вистачало, щоб тебе мати побачила. Вона ж тебе в порошок зітре.

Очі подруги стрімко наповнюються сльозами, але я не даю їй зіпсувати те, над чим ми так копітко працювали. Тягну її за руку на себе.

- Твоя мама прийде тільки за годину. Встигнеш як мінімум накрити на стіл.

І здійснити своє заповітне бажання - показатися Дем'яну. Цього я не договорюю, але вона мене розуміє і без слів.

Кивнувши, швидко ретирується зі спальні, боячись, ймовірно, щоб розсерджений брат сам не пішов змивати з неї косметику, і тим самим залишаючи мене з ним наодинці.

А ось це вже погано...

- Ти що думаєш про себе? - гнівно цідить він крізь зуби.

- Так не можна поводитися з людьми, як ви, Давиде, - піднімаю підборіддя, навмисно не демонструючи, як його тон насправді на мене діє. - Це твоя сестра. І нічого страшного я не зробила. Лише підвела очі підводкою і тушшю.

- Маріам не фарбується. Ці звички виставляти себе на показ залиш собі, - робить крок у мій бік, а я інстинктивно відступаю назад.

Кімната доволі маленька, а коли в ній перебуває Давид, і зовсім дихати нічим стає.

- Я не виставляю себе напоказ!

- Та що ти? Губи свої постійно фарбуєш червоним, щоб помітили.

Щоб ти помітив, йолопе...

Давид крокує ще ближче, а в мене неконтрольовано збивається пульс, розганяючи кров по венах.

- Взагалі не розумію, що Маріам у тобі знайшла, - тисне він, - Ви такі різні. Вона домашня дівчинка, а ти... ти ж як бабка, Олю. То тут, то там.

- Це погано? - упираюся стегнами в стіл, коли він максимально скорочує між нами відстань.

У легені вже токсинами проник його запах і труїть мене, але я цього не показую. Ніколи не показую, що Давид для мене означає більше, ніж може здатися. Що його відкрита безпричинна неприязнь ранить мене.

- А що хорошого? Живеш без проблем. Своїми крихітними мізками не в змозі подумати, що Маріам дістанеться через твоє бажання зробити її схожою на тебе. Наша сім'я не така як твоя, Олю. Це тобі дозволено шлятися вечорами незрозуміло де і з ким.

Образа спалахом болю розтікається в грудній клітці, і я з усієї сили стискаю кулаки.

- Я не шляюсь ніде.

- Ну так. А позавчора я не тебе бачив біля пивбару?

У горлі клубок збирається, а гіркота обпікає язик. Так, я була там... Тільки пиво я терпіти не можу. Як і всі пивбари в нашому місті. Могла б, знесла їх до чортової матері.

Відчуваю, як важко починає в грудях битися серце.

- Мовчиш? - випльовує він, ступаючи до мене впритул і нависаючи важкою тінню. А я закрити ніс пальцями хочу, щоб не вдихати його запах. Щоб також ненавидіти, як і він мене. - Запам'ятай, Олю, я стежу за тобою. Не смій втягувати Маріам у неприємності.

- Тобто вештатися по клубах і заводити сумнівні зв'язки дозволено тільки тобі? - не витримую я.

Для Давида нормально часто з друзями бувати в барах і йти звідти періодично з різними дівчатами. Однієї постійної у нього немає. Зате шведський стіл просто ломиться від достатку одноденок.

- Так, - не заперечує він.

- Дуже дивно, не знаходиш? Тобі можна все, а їй нічого?

Як же важко ось так стояти, коли він притискається до мене. Коли його дихання торкається моєї щоки, а долоні лежать по обидва боки від моїх стегон на поверхні столу. Якби тільки можна було потягнутися і доторкнутися до його губ. Я б, напевно, все віддала, щоб він не відштовхнув. Але не ось так, коли між нами тріщить неприязнь. Коли в його очах я дрібна п'яничка і хто там ще? Повія? Напевно, так він думає на мою адресу.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍