Лоран Доріан - Контракт із дияволом , Лоран Доріан

Опис: Макс Райдер — мотоцикліст з минулим, яке не відпускає. Після аварії, яка могла забрати його життя, він укладає таємничий контракт із диявольською сутністю на ім’я Еліазар. З того моменту все змінюється: сила, впевненість, нове життя. Але що стоїть за ціною, яку доведеться заплатити? На тлі нічних трас, сигаретного диму, темних барів і внутрішньої боротьби, Макс зустрічає Емілі — дівчину-поліцейську, яка дивним чином нагадує йому щось більше, ніж просто нову симпатію. Та чи зможе він зберегти те, що нарешті стало реальним, коли поруч завжди стоїть диявольський наглядач? «Контракт із дияволом» — це історія про вибір, про спокуси, втрати, справжню любов і війну з самим собою.

РОЗДІЛ I — СПОВІДЬ ДО ПЕКЛА

Мене звати Макс Райдер.
І я підписав контракт із дияволом.

Це не метафора і не п’яна вигадка. Це — факт.
Я підписав його, коли втратив те, заради чого жив.
Не тому, що був дурнем, а тому, що більше не бачив сенсу дихати.

Але почнемо з початку. Зі світла, яке потім перетворилось на суцільну темряву.

 

Я народився в нормальній родині. Батьки були простими людьми, але вони мене любили.
Коли мені виповнилось сімнадцять, тато подарував мені мотоцикл.
Справжній. Не новий, але зроблений з любов’ю.
Я пам’ятаю, як мама тоді плакала, бо боялась, а тато лише посміхався й казав:

— Якщо він навчився тримати рівновагу в цьому житті, байк — це вже дрібниця.

З того моменту почалося моє інше життя.
Я ганяв трасами, дихав ніччю, втікав від шуму буденності.
Мотоцикл був моїм тілом. Дорога — душею.

А потім з’явилася Лейла.

Вона була... не така, як усі.
М’який голос, очі з темним полиском і посмішка, від якої хотілося сповільнити час.
Ми зустрілись випадково, на автостоянці біля закинутої станції. Вона сміялась з мого шолома, а я — з її жовтого льодяника.
З того все почалося. І я думав, що вже ніколи не скінчиться.

 

Аварія

Перегони вночі.
Трасу я знав, як свою долоню. Але цього разу — був мокрий асфальт і фара зустрічної вантажівки.
Я вижив. Але прокинувся вже в лікарні, із забинтованою головою, ребрами в тріщинах і внутрішнім тремором, що не минав.

Лейла не прийшла.
Жодного дзвінка. Жодного слова.
Коли я повернувся додому, мені сказали, що вона поїхала з іншим.
З тим, хто мав авто. Кар’єру.
І не шрамів.

"Я не хочу бути поряд з кимось, хто постійно ризикує вмерти", — сказала вона пізніше.
— "Життя — не гра. А ти граєш ним щодня."

 

Зустріч з дияволом

Це сталося тієї ж ночі. Я сидів під дощем на лавці біля лікарні, зі зламаним шоломом у руках.
До мене підійшов чоловік. У чорному. Ідеальний, мов намальований.
Очі — спокійні, глибокі, темні.

— Максе, — сказав він, — хочеш стерти це все?

— Що?

— Біль. Спогади. Себе.
Назви мене Еліазар. І дай мені лише підпис. Кров’ю. На сторінці, яка все змінює.

Я не спитав, звідки він мене знає.
Я не подумав, звідки в нього книга.
Я просто підписав.
Бо коли ти нічого не відчуваєш — уже не страшно втратити й решту.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍