Немеш Іван - Смак минулого, Немеш Іван

Анна завжди знала, чого хоче від життя. Велике місто, успішна кар’єра, можливості, яких не дає провінція. Вона довго будувала цей шлях, жертвуючи всім, що могло її зупинити. Але одного дня доля змушує її повернутися туди, звідки вона втекла, – у місто, яке було колись її домом.

Розділ 1

Усі права на дану книгу належать її автору. 

Жодна частина цього твору не може бути відтворена, поширена або використана в будь-якій формі без попереднього письмового дозволу правовласника.

Ця книга опублікована виключно на платформі «Букнет». Забороняється її розміщення на інших ресурсах без дозволу автора.

У разі порушення авторських прав винні особи можуть бути притягнуті до відповідальності згідно з чинним законодавством про інтелектуальну власність.

 

Розділ 1

 

Київ був сповнений руху, шуму і постійної суєти. Вечірній мегаполіс мерехтів вогнями автомобілів, світловими рекламами і відблисками ліхтарів на мокрому асфальті. Люди поспішали додому після довгого робочого дня, кав’ярні ще приймали останніх гостей, а повітря було наповнене запахом весни, яка повільно вступала у свої права.

Анна сиділа у своєму просторому офісі на двадцять п’ятому поверсі сучасного бізнес-центру. Її кабінет був ідеально впорядкований: чистий стіл, ноутбук, кілька акуратно розкладених документів. Велике панорамне вікно виходило на центр міста, звідки відкривався майже кінематографічний вид на вечірній Київ.

Вона тримала в руках чашку кави, але навіть не помічала її смаку. Думки були десь далеко, хоча день пройшов, як зазвичай: наради, презентації, десятки дзвінків і нескінченний потік електронних листів. Анна звикла до такого ритму, навіть більше – він став частиною її самотнього, але впорядкованого життя.

Вона досягла всього, про що мріяла: престижна робота, хороша зарплата, власна квартира в центрі, подорожі на вихідних, дорогі сукні та найкращі ресторани. Колись це здавалося вершиною успіху. Колись вона дійсно вважала, що це зробить її щасливою.

Але зараз, у цьому просторому, холодному офісі, вона відчула дивну пустоту.

На столі, серед документів, лежав невеликий конверт кольору шампанського. Анна машинально торкнулася його пальцями, розглядаючи красивий, чіткий шрифт:

«Запрошуємо Вас на зустріч випускників —15 років потому…»

Вона хотіла було змахнути його в шухляду, але рука зависла в повітрі.

15 років.

Здавалося, що це було в іншому житті. Час, коли вона ще була наївною, мрійливою, повною сподівань. Тоді вона хотіла одного – вирватися з рідного міста, почати нове життя, довести собі й іншим, що вона чогось варта. І їй це вдалося.

Але тоді вона ще не знала, якою ціною.

Анна знову вдивилася у вікно. Київ сяяв тисячами вогнів, але вона більше не відчувала тієї ейфорії, яку відчувала, коли вперше приїхала сюди. Вона пам’ятала той момент: 20-річна дівчина з валізою, переповнена надіями, яка стояла серед людського натовпу на вокзалі і вірила, що попереду тільки найкраще.

Вона втекла з рідного міста, втікала від себе, від свого минулого.

А ще від нього.

Анна здригнулася, коли в її голові майже фізично сплив образ – карі очі, теплі руки, запах кави і кориці.

Максим.

Вона витіснила це ім’я з пам’яті давно, ще тоді, коли остаточно вирішила, що повернення немає. Їхня історія була чимось із іншого життя, з іншої реальності, яку вона поховала глибоко всередині.

Але чому зараз, коли вона бачить цей конверт, все знову повертається?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍