Андре Буко - За межею істини, Андре Буко

У центрі подій катастрофа, яка стирає пам’ять головного героя і залишає його посеред диких джунглів із загадковим браслетом на зап’ясті. "Тільки ти можеш всіх врятувати" — ці слова стають для нього ключем до розгадки, якою стає неймовірна місія. Разом із загадковою супутницею, яка додає тепла й пристрасті до цього хаосу, герой вирушає в небезпечну подорож, щоб дізнатися правду про себе і врятувати їх. Але їхній ворог не спиняється, а істина про його справжню природу стає шоком навіть для нього самого. Що важливіше — те, ким ти є, чи те, ким ти вирішуєш стати?

За межею істини

Гаряче повітря було густим, як сироп, і кожен вдих викликав у грудях хрипи. Він розплющив очі, і яскраве світло сонця вдарило по них, змушуючи примружитися. Над ним височіли велетенські дерева, їхні густі крони перепліталися у зелене шатро, яке майже не пропускало променів. Лише невеликі прогалини, через які сонце пробивалося, утворювали танець світла й тіні, що грав на уламках літака, розкиданих навколо.

Від болю пульсувала кожна клітина тіла. Його руки тремтіли, коли він спробував підвестися, а ноги підкошувалися. Щось вибухнуло поруч, і він повернув голову. Чорний дим від покришки, здійнявся у небо, наче сигнал тривоги, що кричав до світу: "Ось тут — катастрофа".

Він обмацав своє тіло: роздерта сорочка, кілька синців і порізів, але, здається, кістки цілі. Незрозуміло, як йому вдалося вижити серед цих уламків. А втім, у пам’яті — порожнеча. Жодного спогаду про те, що сталося. Жодної думки про те, хто він і звідки.

Браслет на його зап'ясті відчувався чужим. Метал був холодний і гладкий, але його вага тиснула, мовби він був вироком. Він зиркнув на нього і побачив щось вигравіруване: "Тільки ти можеш всіх врятувати". Ці слова викликали в нього дивне відчуття тривоги й водночас обов'язку. Але кого рятувати? Де ці люди? І чому саме він?

Десь у джунглях почувся звук. Тріск гілок. Можливо, це був хижак, а можливо, хтось іще з літака. Адреналін заповнив його кров. Він роззирнувся в пошуках чогось, що могло б стати зброєю. Обгорілий уламок арматури видавався важким, та досить гострим. Він повільно підняв його, і пішов на звук.

Кроки ставали обережними. Густа рослинність заважала руху, і гілки дряпали шкіру. Запах горілої гуми й гару постійно переслідував його. Природа здавалася глузувала: джунглі повнилися життям, у той час як усе, що він бачив, здавалося мертвим.

Він сильніше стиснув шматок металу, готуючись до невідомої загрози.

Звук ставав ближчим. Тріск гілок і легке шарудіння крізь густе листя змусили його серце битися ще швидше. Зрештою, з тіні виринула постать. Це була дівчина. Її обличчя було закіптявіле, волосся розпатлане, а одяг подертий, проте очі її блищали сповненими рішучості. Вона впала на коліна, важко дихаючи, але одразу підняла голову, помітивши його.

— Ти… також вижив?, — промовила вона, її голос був слабким, але наповненим відтінком полегшення. — Я боялася, що...

Він підняв шматок металу у захисті, все ще не довіряючи ситуації.

— Хто ти? — його голос звучав різко, але йому самому здалося, ніби він навчився говорити щойно.

Дівчина підняла руки, намагаючись його заспокоїти.

— Я така ж, як і ти. Пасажир. Літак… він… — її голос надломився, і вона закрила обличчя руками, ненадовго затамовуючи емоції. — Це була катастрофа.

Його очі ковзнули по уламках навколо, і щось всередині тьмяно кликало все згадати, але це лише погіршувало внутрішній хаос.

— Я нічого не пам’ятаю, — зізнався він, не прибираючи своєї зброї. — Ні хто я, ні як сюди потрапив.

Вона підняла голову, її погляд став більш проникливим.

— Браслет, — прошепотіла вона, вказуючи пальцем на його зап’ястя. — У тебе є браслет, так?

Його погляд зупинився на металічному обручі, який він носив.

— Що це означає? — спитав він, очікуючи відповіді.

Вона похитала головою, її обличчя відобразило щось між страхом і знанням.

— Я… не знаю точно. Це здається навігатор.

Зненацька їхню розмову перервало гучне гудіння, що лунало віддалено, але швидко наближалося. Вона різко повернула голову в бік джунглів.

— Вони нас шукають. Ми повинні рухатися.

— Хто "вони"? — наполіг він, підходячи до неї ближче.

— Ті, хто знищив літак — її голос став серйозним і напруженим. — І якщо ми не заберомося звідси, вони знайдуть нас.

Вони бігли крізь густі джунглі, перескакуючи через коріння і ховаючись за стовбурами дерев. Звуки переслідувачів позаду ставали все ближчими. Їхні важкі кроки й металевий гул лунали, немов відлуння приречення.

— Ліворуч! — вигукнула вона, смикнувши його за руку, коли вони наблизилися до ущелини.

Вцін насилу тримався на ногах, з кожним кроком відчуваючи, як тіло протестує. Але страх перед невідомими переслідувачами не дозволяв зупинитися. Їхні погляди зустрілися на мить — її очі, в яких читалася рішучість, були єдиним, що утримувало його від паніки.

— Що ти знаєш про них? — вигукнув він, перекриваючи шум переслідування.

— Не багато, — відповіла вона, зриваючи листя, щоб створити перешкоду. — Але одне знаю точно: якщо нас спіймають, це буде кінець.

Вони нарешті вирвались до невеликого укриття між скелями, де зупинилися, щоб перевести подих. Її обличчя було червоне, але вперше за весь цей час у її погляді з’явився проблиск надії.

— Я думаю, вони нас втратили… принаймні ненадовго, — сказала вона, притулившись до холодного каменя.

Він сів поруч, відчуваючи, як браслет на його зап'ясті пульсує світлом. Це створювало дивний контраст із темрявою, що оточувала їх.

— Що…як ним користуватися? — пробурмотів він, вдивляючись у загадкові символи. — Він ніколи не перестає миготіти.

— Ти мав би знати, — її голос був задумливим. — Такі речі носили військові.

Її рука ненароком торкнулася його, і він відчув цей дотик як щось більше, ніж просто фізичний контакт. Це була взаємодія двох людей, які знайшли одне одного в темряві невідомого світу.

— Скажи, — запитав він, намагаючись зрозуміти її, — чому ти так впевнена, що нам треба врятуватися? Чому просто не вийти і дізнатися? Може це допомога?

Вона дивилася на нього з м'якою усмішкою.

— Бо щось мені підказує, що ми не просто розбилися. Ми тут не випадково. І цей браслет…

Він глянув на браслет. Його рука торкнулась браслета, і той раптом почав світитися. Яскравий синій промінь ударив у кам'яну поверхню, формуючи незрозумілий візерунок — то були символи, які він не міг зрозуміти. Відчувалася їхня давність і потужність.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍