Данило Чикиш - Норовлива, Данило Чикиш

Купівля корабля – справа непроста, особливо коли він має власний характер. Рейнджер Нейтан Лоуренс шукає надійний транспорт для своїх пригод, але разом із міцним корпусом і потужним двигуном отримує ще дещо. Капітан і його корабель, хто в цьому тандемі головний?

Норовлива (Нейтан Лоуренс, Титан, 2510)

— Ми досягли кінцевої зупинки. Прохання всім пасажирам покинути автобус.

Слова диктора вирвали мене з дрімоти. Я поглянув у вікно автобуса. Сіра дорога. Сірий паркан. А за парканом сірі сталеві велетні почервонені іржею. Автобус висадив пасажирів перед величезними воротами. На воротах були написи: “Звалище”, “Територія ВКС Марсу”, “Тільки авторизований доступ”. Трохи подалі були ворота поменше. Над ними вицвіла вивіска “Уживані космічні кораблі Дейва”. Я пройшов в менші ворота. Одразу за ними був невеликий вагончик де очевидно розміщувалась контора. Біля дверей тупцював невисокий чоловік. Побачивши мене, він посміхнувся і підбіг.

— О! Вітаю, я Дейв! То це Ви капітан Лоуренс? — мовив він, простягаючи дві руки для рукостискання.

— Командер Лоуренс, — поправив його я і потиснув руку.

— То зараз купите корабель і станете капітаном.

— Ну показуйте що у Вас для мене…

Дейв моторно потягнув мене за руку за собою. Ми обійшли вагончик і потрапили на велику площу вігороджену оранжевими стовпчиками від решти території звалища. Тут знаходились кораблі у відносно гарному стані аби їх можна було продати. Здебільшого це були невеличкі вантажники, контейнеровози, інші кораблі проміжного классу. Дейв вів вглиб де стояла списана військова техніка. В ряд стояло кілька “Рапір” різного ступеня іржавості, за ними пара “Довгих мечів”, а позаду над усіма височіла “Баліста”. Саме до неї ми і йшли. Видовжена форма, гострі грані. Вона справді за формою чимось нагадувала древній оперений метальний снаряд. Здалеку та на фоні напівзруйнованих гігантів за огорожею, цей корабель не виглядав надто великим. Проте стоячи прямо під ним розумієш справжній масштаб. Разом з радіощоглою висота була як десятиповерховий будинок, а довжина з півтора футбольних поля. Важко було уявити що ці дві тисячі тонн сталі, кераміки і пластику можуть прорізати небо швидше звуку.

— Знаєте, — звернувся я до Дейва, — Корвет “Баліста” останньої модифікації та ще й в гарному стані всього за три мільйони кредитів, це надто хороша пропозиція щоб бути правдою.

— Ну як Вам сказати, командере, — мовив Дейв, трохи знітившись, — Вона у нас хороша, але трохи норовлива. Не кожному по зубах. Я її намагаюсь продати вже десять років.

— Я закінчив рейнджерську академію з відзнакою, — гордо заявив я, — Думаю з якимсь пятдесятирічним кораблем впораюсь.

Ми підійшли до апарелі вантажного відсіку корабля. Дейв підніс ключ-карту до панелі і апарель почала негайно опускатись. Майже без скрипу. Я одразу ж кинув погляд на поршні що рухали апарель. Сальники не підтікали, не були запилені, штоки змащені рівно на стільки на скільки потрібно. Вантажний відсік був досить просторий. В дальньому кінці відсіка був організований спортивний куточок з матами на підлозі і багатофункціональним тренажером. Поряд влаштована майстерня укомплектована новенькими інструментами. Схоже хтось добряче постарався аби зробити цей корабель справжньою домівкою. Сильніший прояв це мало в житловому відсіку куди ми згодом піднялись. В кают-компанії стояв зручний диван-куток, гарно обладнана кухня, великий холодильник. На кубрику навіть знайшлось місце для зеленого столику для покеру. Потім ми піднялись на місток. Він був досить тісним. Пять крісел разом з капітанським в центрі стояли так щільно що проходити між ними треба було боком. 

— Присядьте в крісло, капітане, — порадив Дейв, — Відчуйте як це буде.

Я сів в крісло. Спробував як лежать в руках джойстики керування, понатискав кілька кнопок на бічних панелях. На кораблях такого типу капітанські органи керування частково дублювали всі інші консолі, то ж я без проблем міг впоратись з кораблем сам один. Основні системи було знеструмлено, тому мої маніпуляції не мали ніякого ефекту.

— Ми можемо запустити реактор? — запитав я, — Хотілося б побачити всі системи в роботі.

— Реактор? Звісно, — відповів Дейв аж через кілька секунд, — Та Ви не переймайтесь — Корабель повністю справний. Я увесь час тримав його в належному стані. Я ж не хочу аби він ненароком впав на інші мої кораблики на продаж при невдалій спробі злетіти.

— А таке вже ставалось?

— Ні! Звісно що ні. — знову після невеличкої паузи сказав він.

Ми спустились в машинний відсік. Силова установка хоч і була досить старою, виглядала охайно. Ніде не було видно ні тріщин, ні плям мастила, ні копоті. Навіть іній на трубках охолодження був рівномірний і гарний. Схоже продавець добряче тут все вичистив. 

— А електроди в реакторі давно міняли? — поцікавився я Дейва.

— Попередній власник міняв кілька років тому. — відповів чоловік, — Можете глянути по бортовому журналу — з того часу всього пару місяців мотогодин намотало. 

— Я як щодо дюз двигунів?

— Трохи підзносились, так. Але сплав там якісний. Ще рік проходите до заміни.

— Які витрати палива на стрибок? Тільки чесно. 

— Ой що Ви таке кажите, я клієнтам ніколи не брехав! Максимальне завантаження до десяти тонн. З цим може двадцять років подолати. А для стрибка на пять років всього тонну спалить. Баки доречі тридцять вміщують. Можна ще додаткові встановити. А це хоча Ви і самі знаєте.

— Штатно ця модель на п'ятнадцять стрибала.

— Звісно. Та ж я вказував в оголошенні що стрибковий генератор тут модифіковано. Не маю уявлення ким і коли, та свою справу ті хлопці знали. 

Я підійшов до стрибкового генератора аби детальніше його роздивитись. Він дійсно виглядав значно новіше за інші машини у відсіку. Це була модель від більш сучасного корабля і очевидно тим хто його сюди встановив це коштувало значних зусиль. Проте робота була зроблена максимально аккуратно. Зварні шви місцями виглядали навіть краще за ті що були на цьому кораблі з заводу.

— Що ж, Ви тут роздивляйтесь, капітане, а я піду перевірю електрокабелі і зможемо запалити реактор, — сказав Дейв і зник за дверима.

Я ще рез пройшовся поміж агрегатів, прискіпливо все оглядаючи. Я все одно не міг викинути з голови надто вигідну ціну цієї угоди. Десь мав бути підступ. За цими роздумами я побрів далі коридорами і сходами корабля, поки не опинився перед дверима серверної кімнати. Двері були трохи покоцані, ніби хтось їх відчиняв ломом. Я натиснув кнопку на панелі. Зі скрипом двері відсунулись в стіну. В серверній кімнаті панувала пітьма, довелося дістати ліхтарик. На очі одразу потрапила броньована колба квантового компьютера в центрі кімнати. Зазвичай такі встановлюють на кораблях більшого розміру аби зменшити потребу в екіпажі. Дивно чому Дейв в оголошенні не сказав про його наявність. Я повернувся в машинний відсік. Дейв був вже тут – налаштовував реактор перед запуском.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍