Анна Романова - Особистий охоронець, Анна Романова

— Якого біса?! Хочеш, щоб я поскаржилась на тебе батькові?! — Спробуй! — цідить. — Але спочатку повернись до нього в зал. — Хто ти такий, щоб командувати мною? — знову підвищую голос. — Може, варто сказати твоєму батькові, що ти просто втекла, а я не зміг наздогнати? — питає, наступаючи. — Я не наймався бути нянькою розбещеної дурепи. Тому, якщо не хочеш проблем – повертайся в зал. Нічого собі! А я ще говорила, що це кохання з першого погляду! Та цей Арсен — просто тупий покидьок! Він реально нічого не боїться і хоче, щоб боялася я. Його… — Це тобі з рук не зійде! — тицяю пальцем йому в груди і відчуваю, що вони у нього просто кам’яні. Ніяковію, бо сама підійшла надто близько і не зрозуміла коли. Тепер темно-карі, майже чорні очі намагаються зробити в мені діру.