Картава Ната - Баба Сільва , Картава Ната

В нас може село і просте, але от люди які в ньому живуть особливі. 
Тут ніхто просто так не розкаже тобі свою історію, бо на то тре час, а де в селі є час, коли робота є постійно.
Тому щоб взнати щось цікаве потрібно перетворитися на справжнісінького детектива або ж на репях, приклеїтися до потрібної людини і не відставати поки невзнаєш все що цікавить.
Цього разу мене зацікавила баба Сільва.
Як так, щоб в самому звичайному селі з назвою Сирники, серед баб Лєн, Жень, Шур зʼявилася баба Сільва.
Вона зовсім не схожа на інших. 
Хустку на голові? Забудь! 
Фартушок? Хіба що для кухні. 
А ще вона завжди ходить у штанах — і непростих, а у велюровому фіолетовому костюмі! 
І замість того, щоб спертися на патик, як інші старенькі, ганяє селом на велосипеді — та не на будь-якому, а на пофарбованому під костюм, фіолетовому ровері, який називає своєю Дамкою.
Ох, як же баби на лавці її не люблять! 
«Нетака вона!» — шиплять, примружуючи очі. Енергії в баби Сільви хоч відбавляй, хоч ложкою їж.

Кажуть, вона втекла з Придністров’я. Виросла у великій багатодітній родині, і її серце лежало до України, доля привела її спочатку в Одесу. Там і познайомилася з чоловіком — хитрим Колюньчиком, який узяв та й привіз її в наше село, де вони й осіли. Баба Сільва вже має тут дітей і навіть внуків. Але сидіти без діла — то не для неї. Спочатку вона пекла торти (пляцки) за рецептами своєї мами, але згодом зрозуміла, що короваї їй пекти більше до душі.
«Короваї — це не просто пиріг, — каже вона, — це головне на весіллі! У коровай треба вкладати душу, з чистим серцем його робити, щоб сімейне життя молодят було на славу!» 
І що тут скажеш? 
Видно, що баба Сільва вклала у свої короваї не одну частинку душі, бо слава про її кондитерські шедеври розійшлася на всі усюди. Люди з самого Харкова приїжджають за короваями від баби Сільви!
«Магія, це все магія», — з заздрістю перешіптуються бабусі на лавці.

Коли бачать, як до машини передають черговий коровай, такий гарний, що аж око радується.
Бо в бабі Сільві була одна велика правда: вона жила так, як їй хотілося, і робила те, що вміла найкраще. А головне — на своєму життєвому шляху вона ніколи не втрачала сили й завзяття. 
І байдуже їй на пересуди.

Кінець