Інга Квітка - Як цуценя-коп врятував малюка від підлості загарбників, Інга Квітка

Я ще геть крихітне цуценя та мрію якомога скоріше вирости. Ви, звісно, спитаєте:

— Чому ти хочеш вирости, коли бути цуценям — це так круто?

Відповідь проста: я не звичайне цуценя! Так, так, так! Мене недарма обрали. Я веселий, активний, життєрадісний песик — на ім'я Арчі, який має всі необхідні навички, щоб в майбутньому стати справжнім помічником копів й захищати нашу неньку від підлих загарбників!

Нещодавно мені виповнилося два місяці і я перестав бути безтурботним цуценям, яке тільки бавилося, весело стрибало, бігало по галявинах за комахами та метеликами. Нещодавно почалося моє навчання.

Починав я, звісно, з найлегшого. Спочатку мав приносити маленький м'ячик. Потім більший. Згодом додалися інші предмети. День за днем освоював щось нове та головне, з часом мене стали готувати до надзвичайної місії. Серед найгарніших, плюшевих іграшок, привабливих коробочок з різнокольоровими стрічками, маленькими рюкзачками з малюнками, з яких визирали смаколики, я повинен кожного разу безпомилково знайти іграшку або річ, до яких в жоднісінькому разі не можна підпускати наших малюків.

Це дуууже складно, скажу я вам, та з величезною радістю та гордістю виконую щодня поставлене переді мною завдання. Мій вчитель-інструктор пояснює, що коли я хоча б один раз пропущу серед іграшок: ведмедиків, машинок, ляльок — ту, всередині якої буде заховано підлими загарбниками те, що видає такий страшний звук і сліпить сяйвом, станеться справжня біда.

Тож я, як і всі песики-копи нашої неньки ніколи не втрачаю пильність. Спочатку мені треба знайти те, що ховають загарбники нашої серед двох іграшок чи речей, потім трьох, а в кінці вчитель-інструктор прийняв рішення, що настав час, коли ми маємо вийти на вулицю.

Цілими днями ми ходимо скверами і я маю самостійно відшукати, де саме підлі загарбники заховали погану іграшку чи предмет, до якої я маю привести свого вчителя-інструктора й не підпустити навіть близько наших малюків.

Минають дні. Мені подобається вчитися. Завдання, хоч і одне, проте воно постійно ускладнюється. Я раз за разом знаходжу погану іграшку чи річ, а потім ми повертаємося назад.

До слова, крім мене з нами ще був величезний пес-коп, якого звуть — Стріла. Назвали його так за шалену швидкість, наздогнати Стрілу ніхто не міг. Нам розповідали, що він має купу відзнак, нагород, смаколиків від поліцейських, тому що упіймав не одного загарбника.

Стріла був моїм наставником і підказував, що і як треба робити, коли я починав губитися у величезному сквері. Іноді я спочатку брав вірний слід та коли приходив на місце поганої іграшки, до якої в жодному разі не можна підпускати малюків, не було.

Тоді Стріла радив мені пройтися ще раз більш уважно або звернути трохи в бік, бо загарбники могли, наприклад, переховати погану іграшку!

І от, коли я підріс, вчитель-інструктор разом зі Стрілою взяв мене на зустріч з малюками та їхніми батьками. Я вже був вихований пес, вмів стримуватися і не бавитися з малюками. Тому в момент виконував серйозне завдання, а саме: поки наш вчитель-інструктор розповідав про те, що кожен малюк має знати, що не можна підбирати незнайомих іграшок та речей з землі, якими б привабливими, чи гарними вони не здаються малечі, на перший погляд. Замість цього малюк має покликати батьків, а ті — нас.

І от, коли наш інструктор розповів дорослим, що завжди потрібно терміново дзвонити до нас, я помітив за автівкою, яка привозила для мешканців щодня продукти від Захисників та Захисниць, на тому кінці вулиці — підлого загарбника!

Він залишив обабіч дороги величезного плюшевого ведмедика. Дуже гарного, але, але, але, варто не забувати, що саме таким чином ті чудовиська і хитрували!

Стріла помітив підлого загарбника й стрімголов кинувся наздоганяти, а я побачивши малюка, який відійшов від матусі й рішуче покрокував прямісінько до поганої іграшки, миттєво кинувся до нього.

Скажу чесно, я розгубився, бо ще був цуценям! Я не знав, чи маю бігти спочатку до малюка і не пускати його до поганої іграшки, чи навпаки хапати іграшку (хоча її в жодному разі не можна брати — цього мене теж вчили). Я обрав друге, бо розумів, що сам надто крихітний і навряд зможу зупинити дитину. Тож я побіг до поганої іграшки й щосили пнув її носом вгору.

Наші підозри зі Стрілою підтвердилися! В повітрі гупнуло так, що я подумав, що оглух. Наступної секунди пам'ятаю сяйво і я плюхнувся на землю. Маленькі лапки розповзлися в різні боки і я закрив оченята, бо подумав, що — це все.

Зверху валив густий дим. Я ворухнувся, махнув хвостиком і повільно підвівся. Переді мною навпочіпки присів наш вчитель-інструктор і погладивши мене, сказав:

— Ти, великий, молодець, Арчі. Відсьогодні тебе прийнято на службу! Будеш оберігати малюків від поганих іграшок, які підкидають на нашу землю підлі загарбники!

Я радісно гавкнув та потім згадав, що маю поводити себе більш серйозно та вчитель-інструктор, всміхнувшись вдруге, сказав, що цього дня він навпаки дозволяє побавитися з малюками й згадати, що я і досі цуценя, хоч і не звичайне, бо відтепер я цуценя-коп!

Малюк, якого я врятував, підбіг до мене і почав міцно обіймати. Те саме зробила і його матуся. Витираючи сльози, вона постійно дякувала моєму вчителю та мені. Ми пробули тут деякий час. Я бавився з малюком, інструктор приніс нам м'ячик, а потім і малюк засипав мене своїми іграшками, які лише мав.

Зрештою ми досхочу набавилися на галявині, а коли мали повертатися назад, попрощалися з ними. З того дня вони з матусею часто приходили до нас у гості, аби провідати мене, принести смаколиків і трохи побавитися! А одного дня сталося таке, що зробило мене неймовірно щасливим! Крім смачненького та іграшок (не поганих, які не можна брати до рук), матуся з малюком принесли мені маленьку копію форми нашого вчителя-інструктора.

Як я пишався, коли її вдягнули на мене. Я весело бовтав хвостиком туди сюди, і навіть, лизнув малюка у щоку на знак величезної вдячності!