Нову книгу українського прозаїка із Закарпаття склали оповідання і повість. Увагу письменника привертають натури романтичні, цільні; більшість його героїв — у душі поети. У центрі повісті — образ голови колгоспу, що пройшов за свої шістдесят «усі земні дороги».

Побачити світ у краплині роси — великий дар природи. Показати у долі однієї родини величезний пласт закарпатської історії — справжній талант від Бога. Подібні думки спливають із незвичної трилогії Дмитра Кешелі «Політ співочого каміння». Літературна епопея цікава не тільки вельми колоритними героями і персонажами, а й оригінальністю стилю, де надзвичайно тонко

До нової книги знаного українського письменника Дмитра Кешелі “Осінь Великих Небес, або Прирічанські характери” увійшли унікальні за стилем написання трагікомічні романи з народного життя. Трагедія й комедія, фантасмагорія і сучасні реалії, неповторна швейкіада закарпатського села — все це автор талановито поєднує із глибоким філософським осмисленням життя простих

Нову книгу українського прозаїка із Закарпаття склали дві повісті й оповідання. У повісті-баладі «Коли заговорить каміння» автор через світовідчуття хлопчика-підлітка показує повоєнне закарпатське село, коли тут у складній обстановці, в запеклій боротьбі із старими устоями йшло становлення нової, радянської дійсності. Друга повість «Блудний син повернеться весною» та

НЕВГАМОВНІ НЕБЕСІ ПІД ВІЧНИМИ НЕБЕСАМИ В українській літературі так ніхто не пише. На таке читання рідко щастить. «Які сильні натури і як красиво вони живуть», «Ні, неможливо таке витерпіти», «Який колоритний текст», — налітають думки. І вже хочеться зустріти отого невгамовного і не по літах мудрого Митрика, без якого роману не було б. І почути голоси родаків, без

Кров’ю впивався Василь Пастеляк і гнався за маєтностями, не думаючи про розплату за гріхи. А вона таки нагрянула — погибеллю на війні і братовбивством синів, неминучістю безслівно просити в онуків прощення, жорстокою необхідністю травмованих дитячих душ переживати родинні трагедії. І на останньому своєму рубежі він зі страхом і каяттям дивиться в очі скоєним гріхам…

Усе в них було юно і красиво. А коли Віоланни трагічно не стало, світ очужів і життя втратило сенс. Але він уже володів даром відкриття інших світів. І переступив їхню межу, багато побачив, пережив, передумав і зрозумів. І зустрів Віоланну. І пізнав з нею ще не пізнане… Про це — сповнена багатьох подій, глибоко лірична і філософська історія «Дай сили заплакати».