“Ніч… а човен — як срібний птах…” – вірш Євгена Плужника.

“Моя автобіографія” – автобіографічний твір Остапа Вишні.

“Наша мова” — вірш Василя Голобородька, написаний 1992 року.

«Чайка на крижині» — вірш Ліни Костенко, що возвеличує любов до рідного краю.

«Марти́н Бору́ля» — п’єса українського письменника Івана Карпенка-Карого, написана 1886 року. Мартин Боруля подає позов на пана Красовського, тому що той назвав його «бидлом», і доручає займатися цією справою Трандалєву, який також працює і на Красовського. Одночасно Боруля намагається відновити втрачене дворянство. Він хоче вигідно видати дочку заміж, а тому просить

“У теплі дні збирання винограду…” – вірш Максима Рильського написаний у 1922 році.

«Я піду в далекі гори» — пісня Володимира Івасюка, яка стала однією з найвідоміших його пісень. Володимир Івасюк написав музику восени 1968-го року, а слова взимку 1969-го року, коли він був студентом Чернівецького медичного інституту.

У вірші І. Римарука „Обнови” подана алегорична картина сучасного світу з його суперечностями, протиріччями, коли „лавровий вінок” перетворюється на „терновий”, кати стають героями, тільки „тяжкі хрести” залишаються, їх не одберуть, це не ордени.

«Сон» («У всякого своя доля…») — поема Тараса Шевченка, ліричний памфлет, перший у його творчості і в новій українській літературі твір сатири спрямованої проти соціального й національного гніту, проти тодішнього соціально-політичного ладу ― самодержавства, кріпосництва, церкви, проти «рабської покірливості мас» і «національної зради верхівки українського

“Росли укупочці, зросли” — вірш Тараса Шевченка, у якому втілено як особисту мрію поета про родинний затишок, так і загальнолюдський етичний ідеал любові, добра і краси людських взаємин.