“Білий кінь Шептало” — оповідання Володимира Дрозда.

«Ти знаєш, що ти – людина» – вірш В. Симоненка, написаний 16 листопада 1962 року. Роздуми письменника про швидкоплинність життя, протягом якого кожен повинен встигнути покохати, зробити добрі справи.

«Слово, чому ти не твердая криця…» ‒ вірш Лесі Українки, написаний 1896 р. Належить до збірки “Думи і мрії”.

«Зачарована Десна» (1956) — автобіографічна повість, спогади українського письменника і режисера Олександра Довженка про дитинство в рідному селі на Чернігівщині. Повість вважається гімном річки Десна, рідному чернігівському краю, селянам-трудівникам і сільському способу життя.

«Легенда про вічне життя» Івана Франка — це поетичний роздум про смисл буття людини — для чого вона живе, що є для неї найціннішим. Чарівний горішок безсмертя отримували по черзі аскет, цар, коханка царя, генерал, куртизанка. І кожен із них не наважився скористатися ним, адже життя — це вічна боротьба. А життя без кохання — ніщо. І ніякі скарби, ніяка сила не

Велегранна спадщина Івана Франка – всебічно обдарованого письменника-мислителя – належить до золотого фонду світової літератури. Художньо довершені, тематично розмаїті й філософічно глибокі “ізмарагди” його поезії й досі зберігають свою пекучу актуальність та естетичну привабливість. Живе, огненне Франкове слово промовляє “до всіх народів і до всіх віків”, у тім

“Зимовий етюд” — вірш, автором якого є Володимир Підпалий.

Перший переспів з Гете українською мовою належить Петру Гулаку-Артемовському — балада «Рибалка» (1827).

«Захочеш – і будеш» — дев’ятий вірш Олега Ольжича із циклу «Незнаному Воякові», в якому поет звертається до кожного з нас, переконуючи, що все в житті залежить від нас самих, від нашого вольового рішення.

Пісня «Віють вітри, віють буйні» передає почуття самотньої дівчини, яка порівнює себе з билинкою в полі, що росте на піску — без роси й на сонці. Дівчина страждає від розлуки з коханим «милим-чорнобривим». Для неї існування без коханого — це «люте горе».