Іван Франко - Гімн

Велегранна спадщина Івана Франка – всебічно обдарованого письменника-мислителя – належить до золотого фонду світової літератури. Художньо довершені, тематично розмаїті й філософічно глибокі “ізмарагди” його поезії й досі зберігають свою пекучу актуальність та естетичну привабливість. Живе, огненне Франкове слово промовляє “до всіх народів і до всіх віків”, у тім числі й до сучасного читача, голосом людської туги і віри – “віри в силу духу”.

Іван Франко Іван Франко Замiсть пролога Вiчний революцйонер — Дух, що тiло рве до бою, Рве за поступ, щастя й волю, Вiн живе, вiн ще не вмер. Нi попiвськiї тортури, Нi тюремнi царськi мури, Анi вiйська муштрованi, Ні гармати лаштованi, Нi шпiонське ремесло В грiб його ще не звело. Вiн не вмер, вiн ще живе! Хоч вiд тисяч лiт родився, Та аж вчора розповився I о власнiй силi йде. I простується, мiцнiє, I спiшить туди, де днiє; Словом сильним, мов трубою Мiлiони зве з собою,- Мiлiони радо йдуть, Бо се голос духа чуть. Голос духа чути скрiзь: По курних хатах мужицьких, По верстатах ремiсницьких, По мiсцях недолi й слiз. I де тiльки вiн роздасться, Щезнуть сльози, сум, нещастя. Сила родиться й завзяття Не ридать, а добувать, Хоч синам, як не собi, Кращу долю в боротьбi. Вiчний революцйонер — Дух, наука, думка, воля — Не уступить пiтьмi поля. Не дасть спутатись тепер. Розвалилась зла руїна, Покотилася лавина, I де в свiтi тая сила, Щоб в бiгу її спинила, Щоб згасила, мов огень, Розвидняющийся день?