Вона завжди бере каву на виніс. Щоб можна було піти в будь-який момент. Не озиратись. Не залишатись. Але що робити, коли аромат хвої зупиняє тебе сильніше, ніж слова? І коли його погляд знову зчитує тебе так, як ніхто інший. Коротке оповідання про голосну тишу, про погляд, який уже одного разу сказав усе, та про рішення які ми приймаємо.

Інколи найгірші рішення — це просто погано обраний вечір, дешеве вино і номер, який досі пам’ятаєш напам’ять. Вона хотіла лише одного — сказати все, що накопичилось. Але замість колишнього — відповідає незнайомець. І ця ніч перетворюється на дещо значно дивніше, болючіше і… чесніше, ніж вона очікувала. Оповідання про сором, голос у келиху та перше «алло» яке можливо