Ніч поволі добігала кінця, а разом із нею підійшла до завершення й наша відверта розмова. Коли перші відблиски ранку торкнулись облич, поїзд почав сповільнюватися. — Ми прибули, — тихо промовила я, спостерігаючи за пейзажами, що невблаганно зникали за вікном. Вокзал стрімко насувався своєю величчю, а ранкова прохолода туманною димкою стелилась довкола. — Мабуть, наша

Посміхаючись, прямую до ліфта. За дві години моє реаліті-шоу стартує, якщо до того моменту Андрій Князевич не передумає. Пригадую, що спровокувало ту мою незаплановану появу в його офісі: – Сабіно, доки я прикриватиму твої ляпи? – грізно карбує батько. – Набридло! – Вибач! – винувато опускаю повіки з чітким усвідомленням, що цього разу мені моя витівка просто так не