Аля вирішила змінити своє життя після того, як зрозуміла, що шукає себе в чужих очах. Від залишення роботи до написання історій вона поступово знаходить власний шлях. Ця книга- про пошук внутрішньої свободи, про сміливість бути собою, навіть коли світ вимагає іншого.

Студентка Ера та впливовий бізнесмен Тимофій зустрічаються за незвичайних обставин. Їхнє знайомство починається з поцілунку і переростає в несподівану співпрацю над літературним конкурсом. Але коли Ера дізнається, що компанія Тимофія планує знищити її улюблений міський парк, їхня крихка угода опиняється під загрозою. Чи зможе бунтарський дух Ери розбудити в холодному

Село Липове гніздилося в обіймах старих лісів, де кожна стежка розповідала свою історію. Вузькі вулички, встелені бруківкою, вели до маленької школи, де навчалися діти з усього села. У центрі стояв старий дуб, під яким збиралися місцеві, щоб обговорити новини чи просто посидіти в тіні. Для Олеся, Тараса та Марії це місце було особливим — саме тут почалася їхня

Інколи життя потрібно налагоджувати власноруч. Орієнтири на минулий досвід -це шлях в пекло. Керувати своїм життям можна тільки відчувши себе.

Пропонована книга оповідань — це літературна рефлексія на тему балканських конфліктів кінця XX ст., а також повоєнного життя. Міленко Єрґович, визнаний майстер стилю, тонко оперує побутовими реаліями, які під його пером перетворюються у потужні символи.

Книга про життя, в якому є все: безтурботне дитинство, справжня дружба, перше кохання, втрати, надія та нові початки. Це історія хлопця на ім’я Алекс, який дорослішає, вчиться любити, прощати, бути сильним — і знаходить своє щастя там, де колись був біль. «Між рядками наших днів» — це ніжна і щира подорож через роки, у якій кожен читач упізнає частинку себе.

Яскраві софіти засліплювали очі, а музика гучно гриміла в колонках. Алекс звик до цього — до сцени, до захоплених вигуків, до відчуття контролю над натовпом. І все ж, навіть після тисяч концертів, він не міг позбутися відчуття, що чогось бракує. Десь серед цієї юрби була вона. Несподівана, не така, як усі. Дівчина, яка не знала його імені, коли вони вперше

Тридцять п’ять років Гантя працює в пункті збору старого паперу. Кожного вечора рятує з щелеп свого гідравлічного преса книги, несе їх додому і наповнює ними свій будинок. За ці тридцять п’ять років він наносив дві тонни книг і мимохіть здобув освіту, тож вже й не знає, які думки його власні, а які він запозичив у Лао-цзи чи Канта, Шопенгауера чи Геґеля. «Занадто

В звичайного хлопця була велика мрія - поїхати до Гавани. Майже ніхто не вірив в нього. Оточуючі сміялися з нього. А він узяв та поїхав. Мрії збуваються, якщо в це вірити по справжньому!

Безкоштовно! За столом сидить чоловік років за тридцять. Легка неголеність, коротка стрижка, рівний ніс, пухкі губи і холодний, просто льодяний погляд примружених очей. Він на секунду відірвався від якихось паперів, блискавично глянув на мене і далі, ніби нічого й не було, зайнявся своїми справами. Кабінет похмурий, як і його господар, і неймовірно гнітюча атмосфера.