Алан Кервін - Екстремофіл, Алан Кервін

— І як все має бути? — запитала Марта, спостерігаючи, як Ярослава підійшла до сестер-близнючок Софії й Сузанни.

— Реалістично.

Лія провела Марту й Лідію до зали, у якій мало відбутися прощання. Вони підійшли до труни. Небіжчик і справді виглядав, як капітан. Можливо, більш жилавий, але це міг помітити тільки той, хто знав його дуже-дуже добре. Після смерті риси обличчя загострюються, тому підміну помітити було складно.

Потік містян проходив повз, багато хто лишав біля труни квіти. Мабуть, оранжерея сестер Роуз сьогодні вирізана під нуль. Так чи інакше, за тиждень звідси все одно всіх виселять...

Лідія, як вбита горем дружина, пустила сльозу і сіла біля труни. Марта стала з іншого боку і, зробивши над собою зусилля, схилилася над небіжчиком, вдавши, що цілує його у щоку. Все під пильним поглядом Єви.

Лія, яка кудись відходила, повернулася і стала поруч із подругою, а потім схилилася їй до вуха і тихо сказала:

— Знаєш, твоя мама городила відверту дичину, це жахливо, але й добре водночас, адже цим вона зіпсувала твій чудовий настрій і зараз ти виглядаєш так, як належить: пригніченою. Зафіксуй цю емоцію, добре?

— Добре, а ти наглянеш за Тео, коли він з’явиться?

— Він не потребує мого нагляду. Сьогодні моє завдання — ти, — усміхнулася Лія.

— Я?

— Так, — Лія поплескала Марту по плечу, і в якийсь момент та відчула укол.

— Що ти... — Марта насторожено поглянула на подругу.

— Сузанна і Софія сказали вколоти тобі цю штуку, щоб прибрати твій рум’янець. Не хвилюйся, все продумано.

— Добре, — Марта потерла руку й поглянула в залу, шукаючи Аяна. — Щось вони запізнюються.

— Приїдуть. Можливо, затрималися через дітей.

Церемонію прощання зголосився провести Віктор, оскільки він працював з Денисом найдовше. Друзі й колеги говорили багато хорошого, згадували минулі часи. Городяни все йшли, гора з квітів ставала дедалі більшою, і в якийсь момент Марта відчула, що їй стало жарко. Вона торкнулася спітнілого чола й розстебнула верхній ґудзик на формі, але легше не стало. Невже це дія вірусу? Так невчасно... Вона роззирнулася в пошуках води.

— Його ще нема, не крутися, — прошепотіла їй Лія.

— Хочу пити... В горлі все пересохло, — відповіла їй Марта.

— Я зараз, — Лія побігла по воду, а Марта зайшлася кашлем.

Принесена вода полегшення не принесла, і після наступного нападу Марта побачила на пальцях кров. Вона обтерла її об форму і знову поглянула в залу, але нічого не змогла побачити, бо перед очима все пливло.

— Щось мені недобре... — пролепетала Марта і знову закашлялася, спершись на край труни.

— Лікаря! — вигукнула Лія, взявши подругу за плечі.

Марта чула, як по залу прокотився гул і бурмотіння, але боялася повернути голову, оскільки її вело, а ще кашель... Чиїсь міцні руки підхопили її, кудись понесли і поклали на щось холодне... На каталку.

— Кисень! — почула вона Сузаннин голос, а потім весь світ кудись зник.

ЛІЯ