Себастьян Фолкс - Пташиний спів

— сказав він. — Йому подобається ця частина, — знову звернувся він до Елліса. — Вона його лякає.

Він поставив маленьку дерев’яну фігурку у центр візерунка на столі. Її груба форма підсвічувалась мерехтінням свічок. Стівен витяг з кишені ножа з ретельно заточеним лезом, яке встромив у груди пацюка між передніми лапами та провів донизу. Другою рукою він узяв пацюка та витрусив його нутрощі на стіл.

Уїра, незважаючи на те, що він уже це не раз бачив, полонило видовище: селезінка та печінка пацюка червонувато-зеленою купкою лежали на світлих волокнах деревини. Стівен ножем дістав з тіла пацюка усе, що там лишилося. Уїр нахилився ближче, щоб роздивитися.

— Що це означає? — запитав він.

Стівен засміявся.

— Та звідки ж мені знати? Це лише дохлий пацюк. Це що у нас тут? Кишки? Так, схоже на те. Він їв... Що це таке? М’ясо?

— Як звати тих двох з вашого взводу? — запитав Уїр.

— Заради бога! — вигукнув Елліс. — Це огидно, я йду звідси. Вам має бути соромно! Ви поводитеся як чортові неосвічені солдафони! Ви маєте подавати приклад!

— Кому? Вам? — запитав Стівен.

Елліс зліз зі свого ліжка, але Стівен штовхнув його назад.

— Сядьте і дивіться.

Елліс неохоче видерся на краєчок ліжка.

Стівен покопирсався ножем у нутрощах.

— Однозначного тлумачення тут немає, — сказав він. — На вас чекає спокійне майбутнє за умови, що ви будете триматися подалі від жінок та священиків. Інакше вам не уникнути проблем.

— А яка карта священик?

— Десятка. Десять заповідей. А дама — це жінка.

— І на що ж мені сподіватися?

Стівен занурив ножа у купку на столі.

— Мир. Тут парні числа. А ваше число — чотири. Ви ж народилися у квітні, правильно?

— Так.

— Я зараз переверну карти, — сказав Стівен. Він підсунув ножа під найближчу до себе карту та перевернув її. Вісімка. — Добре. — Наступна карта — чирвова четвірка. Уїр виглядав задоволеним. Стівен повільно перекинув ще одну — трефова двійка. — Здається, небесна канцелярія на вашому боці, Уїре, — сказав Стівен. Четверта карта виявилася червовим тузом. — Мир, — пояснив Стівен. — Туз — це могутність та стабільність. Думаю, для вас це найкращий гороскоп з усіх можливих. — Він потягнувся до п’ятої карти та перекинув її. Бубнова четвірка.

— Ви це підтасували, — голос Уїра виявляв сподівання на заперечення.

Стівен похитав головою.

— Ви знали, які карти лежать на столі. Ви просто розіграли тут усе, щоби вийшло так, як мені потрібно.

— Ви хіба бачили, щоб я щось робив з колодою?

— Ні, але ж це очевидно.

— Навіть не знаю, для чого я влаштовую тут ці абсурдні вистави, якщо ви все одно не вірите. Райлі, Кокеру ще потрібен цей пацюк?

— Сумніваюся, сер.

— Тоді повертайтеся. Я тут сам все приберу. Запаліть лампу, коли будете виходити, добре?

Райлі пішов, і запала тиша. Елліс витяг свою книжку та запалив наступну цигарку.

Уїр не відводив очей від цівок піску на столі, наче приворожений.

— Чому вам так хочеться вижити? — запитав Стівен.

— Хтозна. Усе, що я маю, — це моє життя. В таких умовах хочеться лише протриматися. Може, я пізніше збагну, навіщо воно мені треба.

Стівен тер поверхню столу щіткою, яку мив у відрі, — вони лишилися тут від попередніх жильців. Йому чомусь було соромно.

Елліс глянув на них зі свого ліжка.

— Більшість людей на цій війні хочуть вижити, а тому ми можемо перемогти. Ми б’ємося за нашу країну.

Очі Уїра розширилися від світла знову запаленої лампи. Якимось чином він вимастив щоку щурячою кров’ю. Його щелепа впала — він не міг повірити у почуте. Стівен посміхнувся.

— А що? — продовжував Елліс. — Ви не згодні? Але ж ми за це б’ємося, хіба ні? Ось чому ми терпимо усі страждання та смерть цих хоробрих солдатів. Ми знаємо, що вони загинули заради високої мети.

Стівен сказав:

— Якось я ходив на патрулювання з одним солдатом з вашого взводу, Еллісе, — він курив цигарки «Golden Future» — «Золоте майбутнє». Де він їх узяв? Вони смердять, немов конюшні влітку.

— Їх дають із пайком, — відповів Елліс. — Вони завжди надсилають цигарки з якимись винахідливими назвами: «Glory Boys» — «Славетні хлопці», «Rough Riders» — «Суворі вершники». Але ви не відповіли на моє питання.

Стівен налив собі ще віскі. Він рідко пив більше двох склянок — тільки коли приходив Уїр. Тієї ночі він випив уже півпляшки. Можливо, лише для того, щоб подратувати Елліса. Стівен відчував, як язик у його роті важчає, щелепа провисає, а слова складно вимовляти.

— Уїре, ви ж любите рідні місця, правда?