В'ячеслав Васильченко - Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки

— Поважаю. Тоді пучок кропу й капустина.

— Знущаєтесь?

— Чому ж? Пропоную співпрацю.

— А схоже на знущання. Я, щоб ви знали, психологічні тренінги відвідую. Тому роздратувати мене у вас не вийде. Марна річ.

— Навіть і не думав, — похитав головою Лисиця. — Просто потрібна інформація. Вам же шкода хазяйку?

— Ще питаєте!

— Тоді допоможіть викрити злочинця.

— Так ви ж журналіст.

— У нас своє, журналістське, розслідування. Такий собі «газетний детектив».

— А ви можете?

— Звісно.

— А не обманюєте?

— Який сенс?

Охоронець починав заводитися.

— А детектив, глянувши на людину, може про неї багато чого сказати.

— Без проблем.

— Тоді скажіть щось про мене.

Богдан уважно обдивився чоловіка. Напустив на себе зосередженості й загадковості. Очі — широкі й пронизливі. Знайомтесь — Вольф Мессінг. Заінтригований охоронець терпляче вичікував. Зараз обов’язково станеться диво. І з циліндра вигулькнуть кроликові вуха.

Низьким голосом загавкав собака.

— Байкале, заспокойся. Заспокойся, я тобі сказав.

Окрикнутий знехотя замовк.

— Ну? — питально подивився охоронець.

— Вам тридцять чотири роки, — нарешті, наче скинувши з себе важкий тягар, розпочав «провидець». — Мешкаєте недалеко звідси, з матір'ю. Село ваше — або Шпитьки, або Капітанівка. Свого часу вступали на філософський факультет, але не вистачило балів. Неодружений. Маєте дуже високі вимоги до майбутньої дружини, тому й не можете знайти. Її просто немає. На Землі. Було кілька романів, але всі швидко закінчилися. Займаєтеся спортом і йогою. Любите читати буддистську літературу.

Охоронець забув, як закривають рота.

«Ще залетить що», — подумав Лисиця.

— Ось і все, — вимовив навмисно голосніше, щоб висмикнути ошелешеного зі ступору. — Так, у загальних рисах.

— Якщо ви зараз скажете, як мене звати, я вас оглушу й побіжу по осикового кілка.

— Тоді не скажу.

— А ви справді знаєте?

— Ні. Але можна спробувати. Якщо наслідків не буде.

— Обіцяю, — всміхнувся охоронець.

— Хоча… — хмикнув Богдан, — можете ризикнути. — І дістав з барсетки травматичного «шмайсера» — точнісінько такого, як у головреда. Це він постарався. Має на заводі у Вишневому товариша. Дозвіл швидко оформив теж через своїх людей. Так що професор тепер озброєний і… трохи небезпечний.

— Гарна цяцька, — оцінив охоронець.

— Непогана… Андрій.

— Що?

— Вас звати Андрій.

— Арсеній, Арсен, — дещо розчаровано виправив охоронець.

— Бачите, майже вгадав.

— Ви провидець?

— Займаюсь трохи психоаналізом, трохи парапсихологією. А там ще й не такого можна навчитися. То ви щось скажете?

— Зараз — ні, — перейшов на шепіт Арсен, — але можемо зробити так. Запишіть мій номер мобільного. Я міняюсь о восьмій. Передзвоніть — зустрінемось. Просто, хтось може побачити. Здадуть Олексію Петровичу. Я цього не хочу.

— Гаразд. Кажіть телефон — я запам’ятаю.

«Чорний маг» нагнав на обличчя міміку надлюдських зусиль. Потім, уже розслаблено, повторив номер уголос. Є. Записано.

Додому поїхав вулицею Петропавлівською. Через стару частину села. Скромнішу за нову. Хоч і тут уже встигли густенько посіятись модернові хатинки сучасних нуворишів, гордовито тиснучи палацовою величчю на скромні сільські обійстя. Незатишність бідних родичів. На чужому святі ситого життя.

Біля одного зі старих дворів побачив зграйку бабусь. Як не дивно, але вони стояли, а не сиділи. Хоч поруч гостинно чекала лавка. Зупинився біля надійного джерела — зачерпнути свіжих чуток. Привітався. Очікувано відповіли з холодом і настороженістю. Поцікавився про загризену жінку.

— Як це, не чули? — здивувалася та, у квітчастому фартусі. Може, вожак? — Село все ніяк не заспокоїться. Тільки й розмов. Нічого схожого ж раніше не траплялося. А тут таке лишенько, таке лишенько. Жаль її. Молодісінька ж. Ще б жити та жити. А воно бач як…

— Так хіба тільки в нас? — додала зі знанням справи і своїх п’ять запнута під бороду. — Он у лісі біля Гореничів із тиждень, як знайшли. Страхіття! Теж молода. Теж багата. З горлом роздертим. Він спочатку ґвалтує, а потім загризає… Простих не чіпає. Видно, у панів кров смачніша. Не інакше, як кінець світу починається. Все, як у писаннях. Богові не тому молитися почали. Усе за багатством ганяються. От усяка погань повилазила та й витворяє казна-що. Ні, точно до кінця світу все це. І китаєць підніматися почав. Та й цар останній мічений був. Горбачов.