Геза Гардоні - Зірки Егера

class="book">— Прокинься, пане Балінте,— мовив до нього бей.— Тебе чекає велика честь: до тебе прийшов сам милостивий шейх-уль-іслам, щоб просвітити тебе. Вислухай його уважно.

Бей зняв із стіни килим, що висів над ліжком, розіслав його посеред кімнати. Потім скинув з себе кафтан, збираючись його постелити на килим, але старий цього не дозволив. Він сів, схрестивши ноги. Його борода сягала пояса. Мудрими старечими очима він допитливо оглянув Балінта Терека, потім погортав маленьку, завбільшки в долоню, але досить товсту книгу, оправлену шкірою.

— Чого вам треба? — буркнув пан Балінт.— Адже я сказав султанові, що не збираюся переходити в турецьку віру.

Велі-бей нічого не відповів. Він тільки глянув на великого муфтира. Той замість відповіді приклав книгу до серця, до лоба, до губів. Потім заговорив:

— Во ім'я аллаха милостивого і милосердного, Абдул Казем Мохамед син Абдаллаха, сина Абд Ен Моталлеба, сина Хазема, сина Абд Менафа, сина Каси, сина Калеба, сина Морри, сина Лови, сина Галеби...

Пан Балінт мовчки дивився на старого. Одягнув свій доломан. Сів на стілець і став чекати, чим усе це скінчиться.

Старий спокійно вів далі:

— ...сина Фера, сина Малека, сина Мадара, сина Кенана, сина Каниза...

Пан Балінт позіхнув.

Муфтир тим часом не вгавав:

— ...сина Модрека, сина Еліаша, сина Модара, сина Назара, сина Моада...

Він перерахував ще безліч імен, поки повернувся нарешті до Мохамеда і його народження.

Бея в кімнаті вже не було — він непомітно вислизнув і пішов займатися своїми справами. В коридорі йому зустрівся Майлад, який теж щойно встав після обіднього сну. Він ішов до пана Балінта, щоб розбудити його.

— Не заважай Тереку,— сказав бей.— У нього там духівник. Він навертає його на праведну віру.

— Турецьку віру?

— Так,— відповів, посміхаючись, бей. І хустко заспішив униз сходами.

Майлад, вражений, дивився йому вслід.

10

Ще не встигла пройти похоронна процесія персів, як Гергей узяв Еву за руку й рушив уперед. Він протиснувся в натовп, кинувши по дорозі Мекчеї й цигану.

— Тікаймо! біда!

Тепер вперед вийшов Мекчеї. Своїми широкими плечима він прокладав шлях у людському потоці. Юмурджак і ага тупцяли на тому боці вулиці: вони ніяк не могли пробратися крізь ряди священної процесії. Їх не пропускали й солдати, які стежили за порядком. Та й кончари, що ними в релігійному екстазі розмахували перси, теж могли обернутися проти них.

Шиїти й суніти[56] ворогують між собою. Шиїти вважають, що сучасні служителі Мохамеда — суніти — незаконно захопили владу. А турки вважають персів єретиками.

Нарешті наші герої вибралися з натовпу й опинилися на якійсь вузенькій темній вуличці.

— Біжімо! — крикнув Гергей.— Я бачив Юмурджака й агу. Вони прийшли з солдатами.

Втікачі кинулися в пітьму. Попереду біг циган, хоча й сам не знав навіть, кого й чого треба боятися. Ось вій наштовхнувся на собак, які спали, і, перевернувшись, упав. Один собака заскавучав, решта розбіглися з переляку.

Адже відомо, що в Стамбулі — рай для собак. У цьому місті або немає дворів, або за двори правлять дахи будинків, тож собакам просто немає притулку. Часом вулиці аж кишать отими рудими, схожими на лисиць собаками. Турки їх не чіпають. Більше того, коли яка-небудь сука щениться, то для неї стелять біля воріт ганчірку або якусь ряднину. Собаки чистять і прибирають вулиці Стамбула. Щоранку турки висипають сміття біля дверей свого будинку з чотирикутної бляшаної урни. Собаки з'їдають недоїдки, пожирають усе, крім скла і заліза. І собаки в Стамбулі зовсім не бридкі й не дикі. Досить свиснути, як вони вже починають махати хвостами. Будь-якого з них можна погладити.

Коли циган упав, зупинилось і усе товариство. Гергей розсміявся:

— Хай тобі чорт, Шаркезі. Чого ти мчиш як навіжений!

— Таж за нами женуться! — відповів циган, підводячись із землі.

— Ніхто вже не женеться. Стривай, послухаємо.

На вулиці було тихо. Тільки здалеку долинав благоговійний спів персів. Всі наставили вуха.

— Далі я вже не побіжу,— заявив Мекчеї.— Якщо на мене хтось нападе, я проштрикну його клинком.

Але переслідувачі не з'явилися.

— Вони загубили наш слід,— міркував Гергей.— Ну, друже Шаркезі, де ночуватимемо?

Циган глянув на небо.

— Зараз зійде місяць. У мене