Геза Гардоні - Зірки Егера

Султан насупився. Він двічі пройшовся по кімнаті. Тоді знову зупинився і нетерпляче запитав:

— Може, тобі це не до душі?

Балінт отямився.

В короткі миті безмовності душа його опинилася далеко, облетіла всі чудові замки, рідні ліси, поля; він обнімав дружину, цілував дітей, мчав на своїх улюблених конях, вдихав повітря рідної землі... Голос султана ніби пробудив його зі сну.

— Милостивий повелителю,— мовив він, глибоко розчулений,— якщо я правильно зрозумів твої слова, ти хотів би призначити мене на місце Вербеці?

Султан похитав головою.

— Ні. Вербеці помер. Він помер ще в тому році, коли ти виїхав з країни. Це місце лишалося вільним. Я хотів би, щоб ти став справжнім пашею. Я виділю тобі найбільший пашалик[54] і дам найбільшу свободу.

Приголомшений Балінт дивився на султана.

— Але як же, ваша величносте? — промовив він нарешті.— Мені стати угорським пашею?

— Ні, турецьким пашею.

— Турецьким пашею?

— Так, турецьким. Я ж сказав: Угорщини більше не Існує, отож немає більше і угорців.

— Це щоб я став навіки турком?

— Авжеж.

Голова Балінта Терека схилилася на груди. Він зітхнув, глянув султанові в обличчя і сумним голосом промовив:

— А якось інакше не можна?

— Ні.

Балінт Терек заплющив очі, важко дихаючи.

— Ваша величносте,— промовив він нарешті.— Я знаю, що ви не звикли слухати пряме слово, але мені на старості років кривити душею не личить... Я завжди кажу те, що думаю.

— А що ти думаєш? — крижаним тоном спитав султан. Балінт Терек зблід, але відповів спокійним, рішучим голосом:

— Те, що коли навіть уся країна у твоїх руках і всі угорці стануть турками, то й тоді я турком не стану! Ні! Ні!

Велі-бей з жахом слухав розповідь Балінта Терека про його таємну бесіду з султаном.

— Божевільний! — вигукнув він.— Я голову даю відрубати, що вже сьогодні вночі ночувати тобі у Кривавій вежі.

Бей цілу ніч походжав подвір'ям, чекаючи наказу султана.

Однак розпорядження не надійшли ні в ту ніч, ні в наступні дні.

Через тиждень у Семибаштовому замку з'явився старий шейх-уль-іслам[55].

— Тут у вас перебуває якийсь знатний гяур,— звернувся він до бея.— Його звати Балінт Терек.

— Так,— відповів бей, схиливши голову у поклоні.

— Падишахові, хай благословить його аллах на довгі літа, полюбилася думка зробити цього чоловіка правителем наших угорських володінь. А невірний не бажає перейти в нашу віру.

— Собака!

— Я попросив падишаха, хай благословить його аллах на довгі літа, щоб він дозволив мені глянути на того в'язня, може, мені пощастить що-небудь зробити. Ти ж знаєш, сину мій, що я вже літня й досвідчена людина.

— Ти мудрий з наймудріших, високоповажаний шейху. Ти Соломон нашого часу!

— І я теж так гадаю, що будь-який вузол можна як-небудь розплутати. Для цього потрібні терпіння і розум. Можливо, що його розчулить та обставина, що я сам особисто приніс йому світло пророка? Спочатку він тільки слухатиме мене, а потім і сам незчується, як у його серці западуть перші зернята праведної віри.

— Він людина досить кмітлива.

— Бачиш, сину мій, якщо нам пощастить навернути цього нечестивця в праведну віру, ми принесемо цим радість падишахові.

І затим вони в один голос промовили:

— Хай благословить його аллах на довгі літа!

О восьмій годині дня, а за нашим часом — о другій годині пополудні, коли пан Балінт куняв у своїй кімнаті, двері раптом відчинилися і на порозі став бей, пропускаючи вперед головного муфтира.

Пан Балінт підвівся на тахті, спершись на лікоть, став розгублено протирати заспані очі.

Він дивився на довгобороду біблейську постать, яку ще ніколи не бачив. Однак, зразу зметикував, що це духовна особа, судячи з чорного кафтана і білої чалми.