Salamander - Темні нащадки, Salamander

Леді Ренфорд кивнула і почала доповідати:
– Ми втратили багато, але ваші командири діяли блискуче. Гарнізони трималися довше, ніж ми могли очікувати. На полі бою зараз панує тимчасовий спокій. Проте, ми все ще повинні бути обережними.

– І кількість загиблих? – настійливо спитала Аурелія.

– Серед людей близько п'яти тисяч. Серед фейрі – чотири. Але це лише попередні підрахунки, – леді Ренфорд трохи опустила голову, показуючи співчуття.

Аурелія вдихнула, її серце стискалося від болю за кожну втрачену душу. Вона підійшла до виходу з шатра, відчуваючи важкість своїх обов'язків.

– Відпочивайте, – сказала вона Лукасу і Ренфорд, але її голос звучав твердо. – Я сама поговорю з армією.

Вона вийшла з шатра, випрямивши спину, хоч і відчувала неймовірну втому. 

– Даріусе, ходімо зі мною.

Даріус мовчки кивнув і пішов за нею, його погляд був зосереджений і уважний.

Ворожа армія стояла неподалік, групуючись без жодного наказу. Їхні очі були спрямовані на неї, коли вона впевнено йшла до них, а поруч із нею крокував Даріус. Її темне волосся розвивалося на вітрі, а кожен її крок випромінював владу.

Коли вона опинилася перед ними, Даріус зупинився на кілька кроків позаду, залишаючись у тіні її присутності, але пильно стежачи за кожним рухом солдатів. Її голос прогримів над полем:
– Ваш король мертвий.

Тиша, яка настала після цих слів, була оглушливою. Солдати переглянулися, шепіт пронісся рядами.
– Морван був тираном, і ви це знали. Він тримав вас страхом, а не честю. Але його час закінчився. Я, Аурелія, його спадкоємиця, беру на себе командування. Ви більше не повинні боротися за марну ідею, яка забирає ваші життя.

Її слова набирали сили, коли вона продовжувала:
– Ви повернетеся додому. Всі. До Фейрі. Наша війна тут закінчена.

Даріус, стоячи позаду, помітив, як декілька офіцерів із передніх рядів виглядали шокованими, але не заперечували. Він бачив, як їхні погляди переходили від страху до нерішучості, а потім до підкорення.

– Хто не підкориться, той зустріне долю Морвана, – додала вона холодно. – Але я даю вам шанс. Шанс на мир.

Після хвилини тиші солдати почали опускати зброю. Один із командирів виступив вперед і кивнув, показуючи свою згоду.

Аурелія вдихнула з полегшенням, повертаючись до свого війська. Даріус мовчки пішов за нею, тримаючись на відстані, але готовий втрутитися, якщо щось піде не так. Її обличчя залишалося холодним і рішучим, але всередині вона відчувала, як серце б'ється швидше, ніби готове вистрибнути з грудей.

Коли вона увійшла до табору, її зустріли підбадьорливі вигуки союзників. Їхні очі світилися вірою в її силу. Аурелія кивнула кільком воїнам, не зупиняючись, і попрямувала до свого шатра. Даріус уже стояв біля входу, склавши руки на грудях. Його погляд був пильним, але обличчя залишалося спокійним.

– Ти все бачиш, – сказала вона, зупинившись перед ним. Її голос був рівним, але в ньому відчувалася напруга.

– Вони йшли швидко, – відповів він, трохи нахиливши голову. – Їхній страх був очевидним.

– Вони зрозуміли, що це їхній єдиний шанс, – коротко промовила вона, відводячи погляд у бік табору. – Я дала їм можливість піти. Але якщо вони повернуться...

– Вони не матимуть жодного шансу, – закінчив за неї Даріус, уважно спостерігаючи за її реакцією.

Аурелія злегка стиснула губи, ніби зважуючи його слова.

– Я більше не буду вагатися, – тихо сказала вона. – Вони вже зробили свій вибір.

Даріус на мить замовк, а потім ледь помітно усміхнувся.

– Ти стаєш тією, ким маєш бути, Ти стаєш справжньою королевою, сестро. – сказав він, його голос звучав із ноткою гордості.

Аурелія не відповіла. Вона лише кинула на нього короткий, але проникливий погляд і повільно попрямувала до шатра.

Коли вона увійшла, Лукас сидів біля столу, занурений у роботу, щось записуючи на пергаменті. Почувши її кроки, він підняв голову. В його очах з'явився блиск полегшення, змішаний із тривогою.
– Ти повернулася, – сказав він, підводячись і швидко підходячи до неї. – Як усе минуло?

– Все скінчено, – коротко відповіла Аурелія. Її голос був твердим, але втома, що читалася в її очах, не залишала сумнівів у тому, як багато це їй коштувало.

Лукас обережно поклав руки їй на плечі, змушуючи її зупинитися і подивитися йому в очі.
– Ауреліє, тобі треба відпочити. Ти зробила більше, ніж будь-хто міг очікувати.

Вона похитала головою і відвела погляд убік.
– Я не можу. Є ще так багато справ. Каель...

– Я знаю, – м'яко перебив її Лукас, його голос був сповнений розуміння. – Але ти потрібна своїм людям живою. Якщо ти зараз впадеш, усе, заради чого ми боролися, може зникнути.

Її плечі трохи опустилися. Слова Лукаса влучили в саму суть, він мав рацію.

Тиша наповнила шатро, коли двері раптом відчинилися, і на порозі з'явилися Даріус та леді Ренфорд. Їхні постаті були впевненими, а вирази облич — серйозними.

Даріус першим увійшов до шатра, його погляд швидко ковзнув від сестри до Лукаса. Він зупинився посередині, ніби готуючись до важливої розмови. Леді Ренфорд слідувала за ним, її хода була чіткою, а очі випромінювали рішучість. Вона зупинилася поруч із Даріусом, мовчки киваючи йому.

– Нам потрібно вирішити, що робити далі, – почав Даріус, його голос був спокійним, але сповненим напруги. – Король мертвий, але його тінь усе ще нависає над Фейрі. Якщо ми не закріпимо свою владу, знайдуться ті, хто захоче скористатися нашою слабкістю.

Аурелія підняла голову, її очі зустрілися з поглядом брата. Вона мовчки кивнула, ніби вже прийняла рішення.

– Ми повертаємося до Фейрі, – промовила вона твердо. – Я повинна зайняти трон і забезпечити мир. Це наш єдиний шлях.

Лукас і Даріус обмінялися короткими поглядами, але обидва мовчки погодилися з її словами. Їхні обличчя залишалися серйозними, кожен розумів, що попереду чекає нелегкий шлях.

Леді Ренфорд зробила крок уперед, її постать випромінювала впевненість. Вона поглянула на Аурелію, її голос був спокійним, але рішучим.