Salamander - Темні нащадки, Salamander

Аурелія повільно підняла заплакане обличчя, її очі, червоні від сліз,зупинилися на братові, який стояв перед нею в напівтемряві тронної зали.

— Даріус, як ти тут опинився? — її голос був слабким, проте в ньому звучала щира здивованість.

Даріус зітхнув, провівши рукою по руків'ю своєї зброї, ніби це допомагало йому зібратися з думками.

— Я приніс тобі їжу, — почав він спокійно, але в його тоні вчувалася напруга. — У шатрі тебе не було, але я відчув залишковий запах порталу. Це тонкий, майже невловимий аромат — суміш озону, лаванди та чогось глибокого, схожого на нічну прохолоду. Я зрозумів, що ти відкрила його зовсім недавно.

Аурелія здригнулася, алене перебила його. 

— Я скористався залишками магії й відкрив портал, щоб знайти тебе. І ось я тут, — пояснив він, киваючи на величний зал із високими колонами, що оточували їх.

Вона на мить замислилася, а потім запитала:
— Даріусе, звідки в шатрі взявся Морклинок? 

Даріус на мить затримав погляд на сестрі, ніби вирішуючи, чи варто розповідати правду.
— Я забрав його, коли забирав Лукаса, — відповів він нарешті, його голос став трохи суворішим.

Аурелія різко випрямилася, її очі раптом широко розкрилися, ніби вона згадала щось надзвичайно важливе.

— Каель, — прошепотіла вона, її голос затремтів. — Де він? Батько погрожував йому.

Даріус на мить замислився, його обличчя стало серйозним, але він швидко відповів:

— Каель повинен бути у своїх покоях.

Аурелія кивнула, її рішучість повернулася.

— Ходімо, — твердо сказала вона, піднімаючись на ноги. Вона не могла дозволити собі зволікати.

Разом вони вийшли з тронної зали та поспішили довгими коридорами палацу. Їхні кроки відлунювали в тиші, а серце Аурелії билося все сильніше з кожним кроком. Вона згадувала погрози батька й молилася, щоб вони не запізнилися.

Коли вони нарешті дісталися до дверей покоїв Каеля, Аурелія зупинилася лише на мить, щоб глибоко вдихнути. Вона рішуче відчинила двері. Перед ними постала картина, яка змусила її серце стискатися від болю: Каель лежав без свідомості на своєму ліжку, його обличчя було блідим, а дихання — ледь помітним.

Аурелія зробила крок уперед, наближаючись до нього. Її ноги ніби ставали важчими з кожним рухом, але вона не могла дозволити собі зупинитися. Вона підійшла до ліжка і обережно опустилася на коліна поруч. Її рука тремтіла, коли вона торкнулася його холодної долоні, намагаючись знайти хоч якийсь знак життя.

Відчуваючи, як біль і тривога стискають її груди, Аурелія нахилилася ближче, її пальці легенько провели по його руці. Її пальці легенько провели по його руці, а погляд уважно вдивлявся в кожну рису його обличчя, сподіваючись побачити бодай слабкий рух.

– Даріус, – тихо промовила вона, підводячи погляд на брата, який стояв у дверях, – де Лукас? Він також міг постраждати.

Даріус на мить замислився, його очі були серйозними, а голос напруженим:
– Лукас залишився на полі бою. Я впевнений, що він у безпеці, але війна ще триває. Тепер, коли батько мертвий, армії Морвана без керівництва, але вони ще не відступили. Нам потрібно туди, щоб зупинити кровопролиття.

Аурелія різко піднялася на ноги. Її очі запалали рішучістю, хоча в них читалася й втома.
– Якщо ми не зупинимо їх, усе це буде марним. Каель, Лукас, ти, Даріус — усі ви ризикували життям. Ми не можемо просто залишитися тут і чекати.

Даріус кивнув, його обличчя залишалося спокійним, але рішучим.
– Я відкрию портал. Ми маємо діяти швидко. Найголовніше зараз — взяти контроль над армією Морвана, поки вони не почали новий наступ.

Аурелія востаннє глянула на Каеля, що нерухомо лежав на ліжку. Її голос був тихим, але сповненим обіцянки:
– Тримайся, ми повернемося.

Даріус підійшов до сестри й поклав руку їй на плече.
– Ми повернемося. І зробимо все, щоб це закінчилося.

Він провів рукою в повітрі, і перед ними відкрився портал, що вів до поля бою. Даріус вагався лише мить, але Аурелія, не чекаючи, ступила в портал першою. Її постать зникла у сяйві, і Даріус, стиснувши кулаки, пішов за нею.

Коли вони вийшли з порталу, перед ними постала жахлива картина хаосу. Поле бою було залите кров'ю, і хоча активних сутичок вже майже не було, залишки битви все ще відчувалися в повітрі. Густий запах диму, розбиті щити й зламані мечі лежали навкруги. Аурелія вдихнула на повні груди, намагаючись зібрати всю свою силу й рішучість. Даріус мовчки йшов за нею, тримаючи напоготові зброю.

Попереду виднівся великий шатер, що стояв посеред руїн. Саме там, як знала Аурелія, знаходився Лукас. Вона кинула погляд на Даріуса, і той кивнув, мовляв, готовий до будь-якого розвитку подій. Рішучим кроком вона попрямувала до шатра, залишаючи позаду поле, що стало свідком стількох страждань.

– Я залишуся тут, – раптом промовив Даріус, зупиняючись. – Хтось має стежити за периметром. Якщо щось піде не так, я подам сигнал.

Аурелія лише кивнула, розуміючи його намір. Увійшовши до шатра, вона побачила Лукаса. Він сидів за дерев'яним столом, вкритим картами місцевості. Його броня була забруднена кров'ю та пилом, а на обличчі виднілися глибокі сліди втоми. Однак його очі, сповнені рішучості, видавали незламність. Лукас підвів голову, почувши її кроки, і, побачивши Аурелію, швидко підвівся.

– Ауреліє, – промовив він тихо, але в його голосі звучало полегшення. – Ти в порядку?

Її погляд ковзнув по його виснаженому обличчю, і на мить вона відчула, як важкий тягар війни стискає її серце. Але вона не дозволила собі слабкості. Зібравшись із думками, вона відповіла спокійно, але твердо:

– Ми повинні покласти цьому край, Лукас. Досить смертей.

Двері шатра прочинилися, і до нього увійшла леді Еліс Ренфорд. 

– Ми стримали армію Морвана, – сказала вона, зупинившись біля входу. – Його війська деморалізовані. Ваш батько тримав їх страхом, а не лояльністю. Вони більше не становлять такої загрози.

Аурелія вдихнула глибше, намагаючись зібратися з думками.
– Я хочу знати стан наших військ. Скільки втрат?