Алюшина Полина - Шлях Королеви, Алюшина Полина

- Старійшина! - Різкий крик відвернув увагу ламії від корабля.

- Що трапилось? - Нінао присіла на своєму хвості, щоб стражник не кричав їй.

- Болота! Болота почали замерзати! - Витрішені очі ящероголового видавали його невимовний страх.

Старійшина простягла руку і поклала її на плече стражника, ніби дякуючи йому за повідомлення і допомагаючи заспокоїтися.

- Заберіть варту з околиць. Скоро все минеться. А зайві жертви нам ні до чого. - Наказала Нінао і подивилася в небо. Корабель зник з поля зору.

За кілька миль до стіни Магума зібрав усіх, крім Гредхарда, на нижній палубі, щоб пояснити, як їм непомітно перетнути стіну. На них чекала ще одна зустріч з генералом Скаїра і нова перевірка корабля. Основним завданням було - приховати магію і всі її сліди, щоб демони не відчули каверзи.

Тільки «Сокіл» порівнявся зі стіною, як перед поглядом торговця з'явилося вже знайоме енергетичне кільце порталу, з якого на палубу вийшли двоє вже знайомих демонів. За кілька секунд з'явилася і Саті Тайгура.

День був хоч і похмурий, але досить тихий та теплий для тутешніх місць.

- А, пам'ятаю. - Генерал кивнула головою, побачивши Гредхарда ще в отворі порталу, і зіщулилася, згадавши, який холод стояв при першому огляді корабля. - Швидко ви цього разу.

 - Такий час, самі розумієте. - Несподівано для себе випалив старий і осікся.

 - Згодна. - Тайгура злегка посміхнулася, відчувши теплий дотик вітру на щоці. – «Хоч сьогодні немає снігу» - подумала вона про себе і махнула рукою своїм конвоїрам. Ті швидко почали перевірку корабля, на цей раз розділившись.

Не знайшовши нічого, що могло б викликати сумніви, вони швидко повернулися до свого командира. Оскільки корабель йшов на вихід, оскільки про відсутність команди генералу вже, напевно, було доповідано і питання вирішено, оскільки підлеглі не звикли лізти із вказівками до старшого за званням, то демони промовчали й цього разу. Магії немає, підозрілого теж немає нічого – отже, все чисто. Питання вирішено. А те, що величезна лавова брила лежить у трюмі, то хто його знає, навіщо вона барону здалася? Цих багатіїв хіба зрозумієш? Їм завжди хочеться чогось екстремального, щоб перевершити такого ж барона хоч у чомусь. А звідки ця брила взялася на кораблі і яким чином, то це не їхня солдатська справа. Он, генерал, стоїть із посмішкою. Значить, задоволена. Отже, все вирішено.

- Все чисто. - Хором вимовили демони, витягнувшись праворуч від Саті.

- Чудово. Випускаємо. - Генерал різко розвернулася і так само, як і минулого разу, зникла в порталі без прощання.

Легкий вітер штовхав «Сокола» вперед, прискорюючи його хід. Але недовго тепло пригрівало спини героям. Не встиг корабель перетнути стіну, як запах гару та чорні змії диму заполонили небосхил.

Тільки-но ніс Магуми, який сидів у трюмі, вловив їдкий запах, який просочувався крізь палубу, так одразу між його лавових наростів почала проглядати яскрава червона жижа. Лава потихеньку пожвавлювала чорний кокон. Тонкі, розміром з волосся, цівки з кожною секундою розросталися, збільшуючись до свого нормального розміру в пару сантиметрів. Ось напівбог уже міг покрутити головою, розминаючи шийні хребці, ось уже зміг випрямити спину. Ще кілька хвилин, і Магума розвернувся, розправивши всі свої кінцівки.

Ігніс, Маль і Ронал, які сиділи у лавовому коконі весь час, поки тривала перевірка корабля, нарешті теж змогли розправити свої спини і зітхнути вільно. Ідея першого вартового приховати всю магію за допомогою неживого лавового панцира спрацювала. Тепер настав час планувати подальші дії.

 Весь шлях до Ларбона герої летіли крізь темряву. Лія постійно відточувала рухи. Вдень і вночі, щогодини, вона повторювала рухи кілька тисяч разів. Але при цьому погляд королеви був спрямований кудись далеко. Напруга навколо дракона зростала, але всі пасажири корабля розуміли, чому так відбувається. У глибині душі Лія ще боялася. Вона боялася Скаїра. Слабкість, допущена в минулому житті і прихована за незвіданими спогадами, створювали гачок, поки не зрозумілий дракону. Вона, не перестаючи, прокручувала у голові всі варіанти майбутньої зустрічі. Їй хотілося бути готовою до будь-якої непередбачуваної дії монстра. Але бути цілком готовим не можливо. Навіть, коли ти вирішив, що передбачив усі кінцеві результати, може статися щось настільки неймовірне, чого ти навіть уявити не зможеш.

Магума розумів, наскільки це складна робота – «думати про все». Тому втручатися в роздуми королеви велетень не поспішав. Дракон повинен був сам знайти правильне рішення, а втручання без попиту могло зруйнувати всі побудовані нею плани.

Тиша заполонила «Сокола». Але чим ближче корабель підлітав до Ларбона, тим швидше випаровувався весь цей тягар, і на обличчі юної королеви нарешті з'явилась усмішка.

Аліка нетерпляче чекала на приліт друзів у порту, який частково вцілів у Ларбоні. Ось, нарешті, серед темних хмар з'явився знайомий корабель. Він плавно опустився і вже притисся боком до причалу. Місток зненацька опустився, перелякавши фукуроу. Дівчина підстрибнула і відскочила убік. Відірвавши погляд від дощок, алхімік, часто дихаючи, підняла очі вгору. Побачивши знайомі обличчя, вона посміхнулася. Маль і Ронал спускалися до неї, посміхаючись у відповідь.

- Маль, Ронал, я так рада вас бачити! - Струснувши своїми крилами і обійнявши голубків за шию, вигукнула алхімік.