Хуліо Кортасар - Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
• Може, ще колись були присутні при якомусь випадку?
— Так, ми пішли до одного бару в Сайґоні. Один з наших хлопців піднявся на верхній поверх із повією. Ми почули, як він кричить. Дівчина напала на нього з бритвою. Ми пішли шукати військову поліцію, щоб його забрали до шпиталю. Дівчину повели до найближчої військової частини. Її прив'язали
ної служби безпеки). О 18.10 (після свого арешту він ще нічого не їв і не пив) молодик років 25–30 завів його на дев'ятий поверх. У кабінеті «Адміністрація відділів, дисциплінарні справи», куди його завели, перебувало ще троє чоловіків. Один з них, «шеф», сміючись, приглядався, як решта б'ють його. Його роздягли («щоб не пошкодити одягу», зазначає він) і знову били. Коли припинили, «шеф» «став допитувати мене, погрожуючи «машиною». Оскільки заарештований не відповідав, «шеф» заходився бити його по статевих органах пружиною, вкладеною у шланг. Він мовчав і далі, тож «шеф» бив його по животу. Потім, згідно з розповіддю, заарештованого вивели на свіже повітря із зав'язаними очима, штовхаючи ззаду. Згодом знову завели до кабінету, де «шеф» заявив, що його чекає «машина», бо ж він не говорив.
О 19.15 заарештованого знову помістили до камери. Через двадцять хвилин повели на третій поверх і завели в кабінет, «розміром десь шість метрів на чотири, він містився в глибині коридору, що вів до ліфта, і був праворуч від нього. Коло стіни навпроти дверей стояли шафи, так само і вздовж лівої стіни, крім того, шкіряні фотелі, стільці і стіл розміром два метри на один коло правої стіни, якщо дивитися від вхідних дверей.
У кабінеті були люди. Разом із «шефом» і моїм проводирем їх загалом було четверо. Стіл мав чотири ручки, один з чоловіків застелив стіл покривалом. Поряд зі столом стояв дерев'яний ящик сантиметрів 50 на
й розрізали від піхви до горла. Вона одразу померла.
• Ви бачили?
— Так.
• Ви були присутні при інших випадках нелюдського ставлення до жінок?
— Я бачив одну молоду в'єтнамську полонену. Казали, що вона симпатизує В'єтконгові. Її полонили корейці. Під час допиту вона відмовилася говорити. Її роздягли і прив'язали. Потім її зґвалтували всі солдати підрозділу. Зрештою сказала, що вже не може і говоритиме. Тоді їй зашили піхву звичайним дротом, проткнули голову латунним стрижнем і повісили. Лейтенант, командир підрозділу, зітнув їй голову довгою шаблею. Крім того, я бачив, як одну жінку катували розпеченим багнетом, вводячи його в піхву.
• Хто це робив?
— Ми.
• Американські солдати?
— Так.
• Скільки американських солдат брали участь?
— Семеро.
30, в ньому лежали різні циліндричні предмети заввишки 15 см і 7 см у діаметрі — електроди для катувань».
Вальдеррама стверджує, що його роздягли, поклали горілиць на стіл і прив'язали. На очі йому поклали вату, приклеївши її пластиром. «Шеф» поміж образ розпитував його, хтось інший пензлем мочив йому різні частини тіла. Коли допит припиняли, до змочених ділянок тіла і до вуст йому прикладали щось на кшталт електризованої щітки.
«Було таке відчуття, — повідомляє Вальдеррама, — ніби від мене відривають шматки плоті, а коли забрали щітку, я збагнув, що дуже скорчився, бо мої руки і ноги почали повільно випростуватися». Допит скінчився о 20.30, і його завели до камери на четвертому поверсі. Там він чув, як із камер виводили інших затриманих, а десь за 10 хвилин із третього поверху вже долинали крики і тупіт.
Третього дня, в неділю, він, за його розповіддю, став жертвою нового «сеансу» тортур. Досі він ще нічого не їв і не пив. Четвертого дня, в понеділок, його привели на дев'ятий поверх, «шеф» показав йому предмети, які він мав назвати своїми, щоб припинили тортури. На третьому поверсі він підписав «добровільне зізнання». Потім його знову перевели до Сан-Мартіна, і тільки нещодавно, на сімнадцятий день, з його тіла зникли сліди ударів і електричних розрядів. Вальдеррама зазначив, що серед предметів, які він назвав своїми, лише декілька були його власними.
• Ким була та дівчина?
— Донькою старости одного в'єтнамського села… вона симпатизувала В'єтконгові. Ми її роздягли, прив'язали, нагріли до червоного багнет і водили їй по грудях, а потім устромили в піхву.
• Померла?
— Не одразу. Серед нас був чоловік, що витяг зі свого черевика шнурок. Він намочив його і зав'язав дівчині навколо шиї, її підвісили на сонці. Шкіра висохла і збіглася. Дівчина повільно задушилася.
• Ви отримали якусь відзнаку чи нагороду за свої дії у В'єтнамі?
— «Бронзову зірку»… стрічку воєнної слави, медаль «За звитягу» — це вже від в'єтнамського уряду, — подяку від президента всьому моєму підрозділові, різні в'єтнамські нагороди, бойові відзнаки і пару «Пурпурових серць».
* * *
Слухаючи Патрісіо та Сусанну, можна було б подумати, ніби сталося щось зовсім інше, і Лонштайн через те аж шаленів від люті, натомість Андрес вважав, що їхня поведінка, власне, й пояснює, що ні на кого не падає провина, просто кожен натягував ковдру на себе. Згода, кивнув рабинчик, але скажи мені, який сенс у тому, що Сусанна з’явилася свіжа, мов помідорчик із грядки, об одинадцятій годині ранку, саме тоді, коли я слухав новини, і знаєш, чого мені коштували втрата гриба, що зів’яв і зморщився, і Мануель, що рачкував по підлозі тільки на те, щоб лишити прохання у формі бустрофедону, якщо ти, звісно, здогадуєшся, що я маю на увазі. Здогадуюсь, скромно признався я, але, бувши тобою, я б зрадів із багатьох причин, бодай тільки тому, що її прихід мав звільнити тебе від Мануеля. Слухай, я не заперечуватиму свого задоволення перед лицем цього факту самого по собі, але спершу Сусанна, а за півгодини Патрісіо, не менш свіжий, попросили кави й полягали на килимі з Мануелем, я, зрештою, хотів дізнатися про що-небудь, бо я, друже, попрацював baby-sitter'ом і не мав своєї винагороди, а вони обоє, кажу тобі, вхопилися за свого сина, зібрали пелюшки і пляшечки для годування, а потім задерли носа й сказали, що про це краще не говорити, але спасибі за nursery[187]. Не мали бажання розмовляти, скривився Андрес, я теж був у такому стані, але ж, бачиш, нам треба подбати про те, чого бракує, хоча кат його знає, які там можуть бути прогалини. Те,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Читанка для Мануеля, Хуліо Кортасар», після закриття браузера.
