Анна Ліє Кейн - Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн

47. Олівія

Прокидатися з таким відчуттям ніби мене вирвали з того світу кліщами вже входило у звичку. Щойно розліпивши повіки, я відразу ж заплющила їх, ховаючи сітківку за шкірою від яскравих сонячних променів.

Де я взагалі?

- Лів, нарешті! - вигукнув поряд знайомий голос. Мене потрясли за плече і тіло відгукнулося болем. Ніколи не думала, що я можу перетворитися на один суцільний нерв, який защеміло. З рота вирвався стогін.

- Забери руки, - прошипів другий чоловічий голос, і я була з ним абсолютно згодна.

Майкл охнув, але долоню справді прибрав.

- Що з нею? Адже вона прийшла до тями? - панікував друг.

- Не маю уявлення, - відповів Варді. Судячи з голосу, чоловік знову був чимось незадоволений. – Раніше подібного ніхто не робив. Тому не знаю, як це могло позначитися на ній.

Серце битися ми змусили, але що з мозком та магією – не зрозуміло. Можливо, твоя подруга збожеволіє.

- Вона й так не надто здорова була, - фиркнув Майкл, потім знову покликав: - Лів, ну скажи хоч що-небудь.

- Іди ти до... - прохрипіла я, ледве ворушачи язиком.

- О! - зрадів Майкл. - Жива!

- Отямилася? - долинув до мене стривожений голос Бранки, а потім запитання Свана:

– До неї вже можна? Я хочу похвалитися!

- Поки що ні! - гримнув на всіх Варді.

Я все ж зібралася з силами і знову розплющила очі. Кілька разів кліпнула. Віконце, біля якого я лежала, вже дбайливо закрили шторкою, і сонячне проміння загрузало в сірій тканині, не досягаючи мого обличчя.

Поруч зі мною навпочіпки сидів Майкл і радісно посміхався. Я повернула голову в його бік і з сумом зрозуміла, що ми не змогли втекти. У мене був шанс кинутися до королівських магів, звернутися по допомогу і витягти друга з лап Варді, але я не змогла… я зробила чергову дурість. Я…

Стоп. А що я взагалі наробила?

- Що сталося? - слабо запитала, переводячи погляд з Майкла на Варді, що стояв біля стіни. Маг води виглядав похмуро і стурбовано одночасно.

- Ти оживила це їхнє ядро, - радісно повідомив мені Майкл.

- І ледве не загинула сама, - грубо припечатав Варді. Друг блиснув у його бік очима і заявив з гордістю:

- Але світ урятувала. Так, тіло якось не дуже зраділо навантаженню. Мені довелося пояснювати цим бовдурам як робити масаж серця, вирівнювати серцевий ритм і виявляти перитоніт в організмі.

Я ошелешено дивилася на Майкла:

- А ти це звідки знав?

- Серіали про лікарів люблю, - знизав плечима друг. - Усі сезони переглянув. Залишилось лише диплом отримати.

- Маю сумнів, що все показане там можна застосовувати до людей, - скептично наморщила ніс. Майкл пирхнув і смикнув підборіддям, ніби повідомляючи мені: нічого ти не розумієш, а вголос додав:

- І що? Адже спрацювало! Тут, звичайно, довелося все переінакшувати на магічний лад, але результат очевидний. Ти жива.

- Ось тільки вдруге подібний трюк не пройде, - продовжував лучитися негативом Варді зі свого кута. - Ти надто слабка. Сил у тобі нема. Немов порожня посудина. Ми сумнівалися, що ти взагалі отямишся.

- А скільки часу минуло? - я спробувала зиркнути на вікно, але навіть повернути голову здавалося непосильним завданням.

- Два дні, - зітхнув Майкл. - Але я дуже радий, що з тобою все гаразд! Тепер все буде добре!

Варді тільки пирхнув.

У дерев'яну дверну раму постукали. Мені було видно, що вхід у стару халупу прикривала лише тканина. Варді кинув на мене ще один погляд, потім розвернувся і вийшов. Майкл залишився зі мною. Більше ні наручників, ні мотузки на ньому не було. Ніхто не залишився в хатині, щоб стежити за нами, тому я спохмурніла і спробувала сісти. Не вийшло.

- Лежи, бідолашна, - похитав головою Майкл. – Тобі відпочивати треба.

- Де ми?

- У якійсь халупі, - зізнався Майкл, оглядаючи приміщення. Потім зрозумів, що я питаю трохи про інше і взявся за розповідь: - Мене привели до тями після того, як ти втекла. Варді не наважився мене вбивати, він хотів кудись відвести мене, але потім… БУМС! - від вигуку друга я навіть здригнулася і заробила нову хвилю болю. - І світло залило все довкола. На хвилину стало світло, як удень. Мешканці селища злякалися, що їх знайшли маги. Почали швидко збиратися і кидалися навтьоки. Варді та ще кілька чоловіків вирушили перевірити. Тебе потім Густав притяг. А маг води ледве ноги забрав, насилу зміг відбитися від магів і втекти від погоні. Ось тепер сидимо тут… Пішли не дуже далеко. З двома доходягами, та з дітьми та старими на великі відстані не побігаєш. Але ти офіційно герой - воскресила їхній осередок магії. З мене навіть наручники зняли, все одно зрозуміли, що я особливо нічого вмію і без тебе нікуди не втечу.

Я лише спантеличено моргала, дивлячись на друга. Як я таке зробила? Те, що відбувалося після моєї втечі, в пам'яті відновлювалося дуже погано, лише уривки розмитих картинок постійно спливали перед внутрішнім поглядом.

- Олівіє! - у приміщення, як маленький ураган, влетів Сван. Він ледве не збив Майкла, підскочив до мого ліжка і заторохтів: - Ти мала рацію, Лів! Я знав, що ти чарівна принцеса. А я тепер тебе захищатиму!

Перш ніж я встигла щось зрозуміти, побачила в руці хлопчика знайоме кресало. Він спритно чиркнув їм, а потім зробив жест, наче щось схопив. За мить над долонею дитини спалахнуло маленьке полум'я. Воно трималося всього пів хвилини, а потім повільно згасло, але Сван виглядав дуже щасливим. Я здивовано обернулася до Майкла, той знизав плечима.

- Вони самі не особливо розуміють, як і що у них у світі коїться, тому навіть не дивись на мене.

- Це ж круто? - продовжував підстрибувати на місці Сван. – Я тепер маг!

- Так, дуже круто, - я знову зробила над собою зусилля і піднялася на лікті. - Ти молодець. Тепер тобі доведеться довго і старанно вчитися. Вогонь – дуже небезпечна та складна стихія.

- Варді мені сказав, а ще...

- Сван, - Бранка зловила руку сина і наполегливо повела за собою: - Олівії треба відпочивати. Ідемо.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍