Анна Ліє Кейн - Крок за горизонт, Анна Ліє Кейн

46. Інгемар

Те, що сталося вночі, відчули всі. Це було схоже на пробудження вулкана, але замість згубної лави, що спалює все на своєму шляху, у світ ринула енергія. Вона захлеснула собою найближчі території та почала їх наповнювати, як рятівна волога надає життя сухій землі.

Відлуння від ядра, що прокинулося, розходилося по Веліанорі, як кола по воді.

У палаці нікому не вдалося заснути. Було скликано позапланові збори, на місце події відправлений загін магів. Через кілька годин виявилося, що неподалік ядра вже була група чаклунів. Зв'язатися з ними змогли лише на світанку.

Лоренс і Рунольв схилилися над столом по різні боки від мене. Міністри завмерли біля своїх місць, прислухаючись до спотвореного магією голосу послання.

- Воно справді відродилося, Ваша Величність. Ми були в лісі, коли почули крик, а потім побачили яскраве світло. Коли ми дісталися місця, то побачили, що осередок випромінює сяйво і левітує над землею, підступитися до нього було неможливо, енергія опалювала, але потім воно повільно занурилося в землю і зникло. Поруч із ним точно була людина. Вона лежала на землі і не ворушилася, можливо, загинула. Ми хотіли забрати тіло, але нам завадили. Раптом з лісу з'явилися щури, з ними був дуже сильний маг води, здатний брати під контроль тіла людей. Ми ледве зуміли відбитися від цих розбійників. Маг, здається, був не в кращій формі. Вже встиг десь вимотатися. Тепер ми в селищі, де до цього жили щури, але їм вдалося втекти. Чекаємо на ваші вказівки.

Я зчепив руки в замок і опустив на них підборіддя, дивлячись перед собою.

– Ожило. Відродилося. Як таке можливо? - шепотіли довкола. Голоси були схвильовані, але радісні.

- Лоренс? - я лише трохи повернув голову у бік головного мага. Він спантеличено щипав підборіддя:

– Нам не відомі способи відродження ядер. Якби такий існував, то ми б неодмінно ним скористалися, але...

- Ти таке говорив і про переміщення між світами, але Орм зміг втекти, - байдуже нагадав. Зсередини знову кольнули розбиті уламки, але я вже став звикати до цього болю. Напевно, з ним доведеться прожити решту днів, зберігаючи в собі.

- Згоден, - кивнув маг. - Ще надто багато невивченого. Світ і Духи не втомлюються нас дивувати. Але це не змінює суть справи: одне з мертвих ядер відтепер живе. Провідник магії в наш світ знову працює, відтепер стане трохи легше.

- Тепер нам треба зрозуміти хто і як це зробив, - втрутився Рунольв. – І повторити ще разів десять. Ось тільки є одна проблема: виконавця вкрали щури!

- Чи можливо, що людина, здатна на подібне - сама належить до опозиції? - припустив я, вдивляючись у магічне послання. Рунольв нервово смикнув рукою:

- Яка різниця? Нам у будь-якому випадку потрібно знайти цього чаклуна!

- Мар? - тихо гукнув Лоренс, чекаючи вказівок. Я зітхнув, відкидаючись на спинку крісла. Давно я не вибирався з палацу. Звик, що мені потрібно бути в столиці, щоб переміститися до Олівії або зустріти її тут. Але більше мене нічого не тримало.

- Ми вирушимо туди за годину, - вирішив, підводячись з місця. Рунольв радісно ляснув у долоні та поспішив до виходу, щоби підготуватися.

Але варто було мені вийти з зали нарад, як мене зустрів начальник охорони і похмура Лагерта. Чоловік схилив голову і сердито прозвітував:

- Ваша Величність, Карл і кілька його посібників втекли з в'язниці кілька годин тому. Їхня втеча не була виявлена ​​вчасно, маги, що їх охороняли, були спантеличені енергією, що відродилася.

- Втекли? - я безсило стиснув кулаки. - Напрямок відомий?

- Маги над цим працюють.

- Що з Альвою? - різко змінив тему, насупившись. Тепер зневажливо відповіла Лагерта:

- Королева у своїх покоях. До неї намагався хтось підібратися, але його злякали. Загалом, Альву, схоже, покинули чи вирішили повернутися за нею пізніше.

Скривившись, я повернувся до спантеличеного Лоренса. Декілька хвилин міркував, потім прийняв рішення:

- Альва вирушить із нами.

- Але там щури… - спробувала обуритися Лагерта. Я різко обірвав її:

- Мені буде спокійніше, якщо королева залишиться поряд зі мною. Її втечу ми допустити не можемо.

Я обігнув магів і швидким кроком попрямував до своїх покоїв.

Втеча – голосно сказано. Альва нікуди не збиралася тікати. Хотіла, але не могла. Безсила, розгублена, безпорадна, вона не вміла жити самостійно. Орм доклав усіх зусиль, щоб королева залишалася слухняною маріонеткою, що не здатна ні на що без його наказу.

Навіть тепер, коли стало відомо, що вона мало чим може допомогти, я не збирався віддавати її змовникам чи будь-кому. Мені було шкода її.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍