Бетсі Прусс - Академія дружин драконів, Бетсі Прусс

Немов помітивши мій погляд, він повернув голову в мій бік та нахмурився, а я поспішно опустила голову, ще й навіщось прогнулась у колінах.

—Сяйво Анкровії, —тим самим милозвучним голосом почав Густав, через що я замружилась, мов кішка, насолоджуючись цим голосом. —найпрекрасніші дівчата цього королівства! Я безмежно радий бачити усіх вас тут, в доброму здоров’ї та чудовому гуморі. Трохи більше місяця ви гостюєте тут та натхненно навчаєтесь.

О так, особливо я, сама старанна учениця!

—Вже через місяць почнеться активна підготовка до балу та мої знайомства з вами.

Після цих слів по заднім рядочкам пронісся гул, а я ледь щелепу не розкришила. Знайомства... лицеміри вони, що ще знати потрібно?

—Але я змушений повідомити вам й погані новини. —ну ось, а як же без них.

“Ти можеш припинити коментувати кожне моє слово?! —я сіпнулась, почувши рик Густава у своїй голові. Згодом він додав трохи м’якше: —Це заважає сконцентруватись.”

—Раніше ми підозрювали крижаних стихійників у відродженні, але це не так. Нещодавно ми перевірили склеп з їх тілами, там все чисто. Отже, зрадник значно ближче. Це хтось з вогняних драконів.

Дівчата, немов щось розуміючи, почали ахати і охати, а я здивовано хмурилась, намагаючись зрозуміти те, що сказав Густав.

—Наших воїнів бальзамують зі швидкістю звуку, нещодавно стався не дуже приємний інцидент. Тіло Лари забальзамували у моїх покоях, і це вже не вперше. На жаль, дівчину не вдалось врятувати.

Моє серце немов током вдарило, я сіпнулась, підводячи погляд до альтанки. Що ти таке кажеш?

Хтось з дракониць почав схлипувати, одна взагалі свідомість втратила, але ніхто з наставниць або стражників навіть не сіпнувся.

—Гей... —я присіла біля дівчини, що впала, починаючи плескати по щокам. —Та допоможіть же ви! —заволала, починаючи злитись. Мої очі, в куточках яких вже збіглись сльози, вперся у постать байдужих стражників, але після невпевненого кивка Густава вони підійняли драконицю та понесли до стін академії.

Я не розумію, як можна бути такими бездушними? Їм погано стало, а ніхто й не крикнув. Навіть дракониці продовжували стояти, дивлячись на це усе та переймаючись лише своїми почуттями.

—Тому з сьогоднішнього дня діятиме комендантська година. —мов нічого й не сталось, продовжив Густав. —Після восьмої ніхто не покидатиме Академію, і так до сьомої ранку. Бережіть себе, мосьє.

Більше нічого не кажучи, він підійнявся з альтанки, і всі знову схилились у поклоні. Зігнувши тремтячі колінця, я шморгнула носом, згадуючи Лару. Якщо брати до уваги те, що вона дракониця, то вона була хорошою дівчинкою. В столовці за мене пішла, ставилась до мене, як до подруги і щиро сподівалась у нашу дружбу. А я... я ще й мала совість брехати їй.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно