Василь Павлович Січевський - Чорний лабіринт

з'явився на площадці замість американця. Цивільний костюм погано приховував його військову виправку. Голос сильний, чіткий, як в актора на сцені.

— Всесвітня спілка молодих християн на прохання радянської місії в Парижі організовує молодіжний пересильний табір. Поки радянські органи будуть займатися перевіркою людей для їх репатріації в Союз, у таборі буде організовано навчання слюсарній, столярній та автомобільній справі.

Якусь мить площа тривожно мовчала і раптом вибухнула криком. Захоплення і лють злилися в єдиний високий звук. Він бринів над головами людей, розколений на тисячі голосів, на тисячі слів.

— Катись калбаскай, краснапузий! — заверещав під стосом дров чийсь надтріснутий тенор.

— Продають, братці! — надривався пропитий бас. — Агітатор! Тягніть його звідти!

— Ми повернемося, але то вже буде наша, а не радянська Росія!

На площадку вийшов комендант табору, капітан Сміт. Він обвів червоними очима натовп і підняв руку. Крики припинилися.

— Запис буде проведено в канцелярії табору на цілком добровільних засадах. І нехай ніхто з вас не боїться ніяких погроз: адміністрація табору бере всіх під захист. Я попереджаю деякі гарячі голови, що каратиму кожного, хто чинитиме перепони. Демократія, панове, — основний принцип американської державності.

— Щось дуже схоже на правду, — тихо промовив полтавчанин. — Ти як гадаєш?

— Не знаю. Може і правда.

— Ех, догнав не догнав, а побігти можна, — махнув гітарою Петро.

— Все-таки краще, ніж тут скніти.

— А може, і правда, хлопці, га?

— Поживемо, — побачимо, — Андрій вийняв сигарети. Стояв, замислено роздивляючись напис на яскраво розмальованій пачці. В куточку невеликими буквами стояло: «Made in USA».

— А може і цей агітатор зроблений в Америці?

— Та що ви, хлопці, не можна так, — Ігор стиснув голову руками.

— Як? — запитав Андрій.

— Нікому і нічому не вірити, — простогнав хлопець.

— Ех, Ігорок, — зітхнув Микола. — Моя бабуня говорила, не кажи гоп… А коли вже сказав, роздивись, куди ти вскочив.

РОЗДІЛ V
«СЕН-ГОТАРД»

Сьогодні батько запросив Ютту до себе на обід у ресторан готелю «Сен-Готард», Два місяці тому Рябчук купив цей не найкращий у Мюнхені готель. Зовні «Сен-Готард» лишився таким, як і раніше, — сірим і непоказним. Новий хазяїн не дуже дбав про рекламу. Навпаки, доклав усіх зусиль, щоб зостатись непомітним: не міняв назви, не фарбував фасад, не давав об'яв у газетах. Незрозумілий був і його вибір. «Сен-Готард» стояв майже на околиці міста, біля Остбангофа. Навіть у довоєнні часи цей район вважався збитковим. Інша справа — центр. Там завжди повно клієнтів, ресторани не зачиняються цілу добу. Жителі аристократичного Гайдхаузену рідко заглядають на околицю, а з робітничого Берг-ам-Ляйму користі мало, особливо тепер, коли місто фактично голодує. Однак Дайн-Рябчук знав, що робив. «Сен-Готард» стояв на шляху від Бєрг-ам-Ляйму до центра, і його не минав жоден переміщенець. А для резидентури теж не знайдеш кращого місця. Звичайно, Дайн не ділився своїми думками ні з дочкою, ні з дружиною.

Дівчина зайшла до вестибюля. Крізь скляні двері, що вели до ресторану, побачила матір. Сабіна простувала залом, розмовляючи з огрядним сивим джентльменом. Цього чоловіка дівчина бачила вперше. По тому, як чарівно всміхалась йому мати, Ютта зрозуміла, що то якась впливова особа. Крім них, у залі не було нікого — ресторан починав працювати лише о сьомій вечора. Сказати правду, Ютті не хотілося бути на цьому званому обіді. Вона розуміла, що батько запрошує її для окраси столу. Він любить виставляти дочку напоказ своїм друзям і начальству. Ютта згадала про Геро, і в неї одразу зіпсувався настрій. Цей буде надокучати своїм залицянням, не відчепишся од нього. Але й не прийти теж не можна. Вдома, — так вона усе ще називала віллу фон Глевіца, — настали важкі часи. Професор зник, ніби у воду впав. Гізела лютувала. Вона була зла на весь світ. Геро покинув, а Хорст ніби й повернувся, але вдома не сидить, хоч прив'язуй. Складні, незрозумілі у них стосунки. Працюючи в ЮНРРА, Ютта днями та й вечорами була дуже зайнята. Вдома тільки ночувала. З матір'ю зустрічалася рідко, а з Гізелою і поготів. Однак дівчина давно помітила, що Гізела хоче вижити матір. Та для матері тепер це не страшно. Батько купив «Сен-Готард». Це вже не той Рябчук, якого колись не хотіла знати Сабіна. В нього є гроші, він ввів матір в американські кола, які дуже імпонували їй. Ким вона була у фон Глевіца? Економкою. А тут — господиня. Дівчина розуміла, що рано чи пізно мати залишить віллу на Терезієнштрасе і перейде сюди. А от куди тоді подінеться вона Ютта?

У вестибюль зайшов Хорст. Рудий швейцар взяв у нього плащ. Хорст оглянув себе в дзеркало, пригладив на потилиці блискуче набріолінене волосся — він усе ще не помічав Ютти. Од під'їзду рушила його машина. За рулем сиділа незнайома молода жінка.

— ІОтт, ти справжня міс Америки. Я навіть не впізнав тебе.

Він був напідпитку. Сині очі поблискували весело і лукаво.

— А ти все розважаєшся, Хорсті. Вино, дівчатка…

— Це краще, ніж повіситись, — розсміявся Хорст.

З дверей ресторану вийшли Сабіна і сивоголовий джентльмен.

— Знайомтесь, містер Керк, моя дочка — Ютті, племінник — Хорст Торнау.

— Дуже приємно Ніколи не повірив би, що у вас така… доросла донька, — Керк люб'язно привітався з дівчиною. Хорстові вклонився досить стримано.

— Геро мені багато розповідав про вас. Здається, він закоханий.

— Містер Геверніц не оригінальний, у мою сестру закохані всі чоловіки Мюнхена, не виключаючи офіцерів окупаційних військ. Усі, крім одного.

— Хто він? — запитала Сабіна.

— Я, — Хорст обняв Ютту за плечі. — Але з того часу, як вона