Ден Браун - Цифрова Фортеця

були однією великою зграєю, у якій чутка про нову здобич поширювалася миттєво.

Леланду Фонтейну ця картина набридла.

— Вимикайте, — наказав він. — Вимкніть цю бісову штуку нафіг.

Та Джабба невідривним поглядом дивився кудись у порожнечу, наче капітан судна під час кораблетрощі.

— Надто пізно, сер. Нам гаплик. Ми тонемо.

РОЗДІЛ 120

Велетень начальник підрозділу безпеки систем стояв, обхопивши руками маківку своєї голови — як стоп-кадр під назвою «Відчай». Він наказав розпочати процедуру вимкнення струму, але вона однаково відбудеться із запізненням аж на двадцять хвилин. Акули-хакери зі швидкісними модемами зможуть витягнути крізь це часове вікно гігантську кількість секретної інформації.

Джаббу вивела з кошмару Соші, яка підбігла до подіуму з новою роздруківкою.

— Я дещо знайшла, сер! — збуджено вигукнула вона. — У джерелі — висячі рядки! Групи літер! Повсюдно!

Джабба й оком не зморгнув.

— Та ми ж шукаємо цифри, чорт забирай! А не літери! Код-убивця — це число!

— Але ж тут висячі рядки! Танкадо був надто талановитий, щоб залишати висячі рядки — та ще й у такій величезній кількості!

Термін «висячі — або сирітські — рядки» означав рядки в програмі, які жодним чином не слугували її меті. Вони не містили нічого значущого, нікуди не вели. І їх зазвичай видаляли в процесі остаточного налаштування та компіляції програми.

Джабба взяв роздруківку і проглянув її.

Фонтейн стояв мовчки.

Сюзанна зиркнула через плече Джабби на папірець і зробила припущення:

— На нас напав чорновий варіант танкадівського хробака?

— Чорновий — не чорновий, — відказав Джабба, — але він дає нам добре просратися.

— Щось я не врублюся, — не вгавала Сюзанна. — Танкадо був естетом і прагнув бездоганної довершеності. Ви це добре знаєте. Він не міг залишити у своїй програмі такі серйозні помилки.

— І їх тут багацько! — скрикнула Соші. Вона вихопила роздруківку з рук Джабби й тицьнула її Сюзанні. — Ось погляньте!

Сюзанна кивнула. І справді — приблизно через кожні двадцять рядків програми йшли чотири плавкі символи. Сюзанна швидко проглянула їх.

PFEE

SESN

RETM

— Чотирирозрядні буквені групи, — задумливо мовила вона. — І вони — точно не частина програми.

— Облиште, — прогарчав Джабба. — Ви хапаєтеся за соломинки.

— А може, і ні, — заперечила Сюзанна. — У багатьох кодах використовують чотирирозрядні групи. Це може бути код.

— Ага, — досадливо простогнав Джабба. — І в цьому коді йдеться: «Привіт, йолопи, я вас надурив, і вам — гаплик». — Він підвів голову й поглянув на ВР. — До гаплика лишилося приблизно дев’ять хвилин.

Сюзанна проігнорувала Джаббу й зосередилася на Соші.

— Скільки ми маємо тут «сиріт»?

Соші стенула плечима. А потім сіла за термінал Джабби і надрукувала всі групи. Закінчивши, вона відійшла від термінала. І всі присутні витріщилася на екран.

Сюзанна була єдиною, хто всміхнувся.

— Щось дуже знайоме, — мовила вона. — Блоки по чотири — точнісінько як в «Еніґмі».

Директор кивнув. «Еніґма» була найзнаменитішою шифрувальною машиною в історії — дванадцятитонне чудовисько, витвір нацистів. Вона шифрувала блоками по чотири.

— Чудово, — простогнав Фонтейн. — У вас часом не завалявся такий екземплярчик?

— Річ не в цім, — заперечила Сюзанна, раптом оживаючи. Це була її спеціальність. — Річ у тім, що це код. Танкадо залишив нам підказку! Він глузує з нас, кидає нам виклик — чи розгадаємо ми вчасно його пароль. І підкладає підказки за межами нашої досяжності.

— Це абсурд, — відрізав Джабба. — Танкадо дав нам лише один вихід — розповісти світу про «Транскод». Ось так. Ото був наш маршрут утечі. А ми його пересрали.

— Мушу з ним погодитися, — зауважив Фонтейн. — Гадаю, Танкадо аж ніяк не збирався спустити нас зі свого гачка натяками про існування створеного ним коду-убивці.

Сюзанна непевно кивнула, але відразу ж пригадала, як Танкадо підсунув їм NDAKOTA. Вона втупилася поглядом у літери, міркуючи — яку ж гру запропонував їм Танкадо?

— Тунельний блок наполовину знищено! — гукнув технар.

На ВР було видно, як ціла купа чорних ліній-хакерів вгризлася ще глибше в останні два щити.

Девід сидів тихо, спостерігаючи за драмою, що розгортала ся перед ним на моніторі.

— Сюзанно, — гукнув він. — Я маю ідею. Цей текст — із шістнадцяти груп по чотири?

— О Господи, — досадливо промимрив Джабба. — Тепер у цю гру забажає зіграти кожен, кому не ліньки.

Проігнорувавши шпичку Джабби, Сюзанна порахувала групи.

— Так, шістнадцять.

— Приберіть інтервали, — твердо мовив Бекер.

— Девіде, — трохи сконфужено відповіла Сюзанна. — Ти, мабуть, не розумієш. Ці групи по чотири...

— Приберіть інтервали, — повторив він.

Трохи повагавшись, Сюзанна кивнула Соші. І та швидко прибрала інтервали. Результат вийшов не більш оптимістичним, аніж попередній.

Джабба не витримав і вибухнув.

— ГОДІ! Гру закінчено! Цей хробак уже шкварить із подвійною швидкістю! Ми шукаємо число, а не купу якихось незрозумілих літер!

— Чотири на шістнадцять, — спокійно продовжив Девід. — Зроби обчислення, Сюзанно.

Сюзанна окинула поглядом зображення Девіда на екрані.

— Порахувати?! — «Та він же в математиці — нуль!» Вона знала, що Девід здатен запам’ятовувати форми дієслів та словникові статті як копіювальна машина «Ксерокс», але ж математика...

— Таблиця множення, — сказав Бекер.

«Таблиця множення? — подумала Сюзанна. — Про що це він?»

— Чотири на шістнадцять, — повторив професор. — Я ще в четвертому класі добре засвоїв таблицю множення.

Сюзанна уявила собі стандартну шкільну таблицю множення. «Чотири на шістнадцять».

— Шістдесят чотири, — відповіла вона. — Ну то й що?

Девід прихилився ближче до камери. Його обличчя заповнило увесь кадр.

— Шістдесят чотири літери...

Сюзанна кивнула.

— Так, але ж вони... — Сюзанна замовкла й завмерла, як укопана.

— Шістдесят чотири літери, — повторив Девід.

Сюзанна аж охнула від несподіваної здогадки.

— Боже ж мій, Девіде! Ти — просто геній!

РОЗДІЛ 121

«Сім хвилин!» — гукнув технар.

— Вісім рядків по вісім! — збуджено вигукнула Сюзанна.

Соші надрукувала. Фонтейн мовчазно спостерігав. Передостанній щит танув на очах.

— Шістдесят чотири літери! — вигукнула Сюзанна, беручи ситуацію у свої руки. — Це правильний квадрат!

— Правильний квадрат? — спитав Джабба. — Ну то й що?

За десять секунд Соші переставила на екрані начебто довільні літери.