Ренсом Ріггз - Бібліотека душ

Емма затулила обличчя долонями.

— Ой, ні.

Втома, виснаження й емоції минулого вечора далися взнаки, і я навіть не подумав про те, що спати в одному ліжку з Еммою (навіть якщо ми тільки спали, не більше) — це образа для вікторіанських почуттів пані Сапсан.

— Пане Портман, на кілька слів. — Пані Сапсан поставила кавник на столик і поманила мене пальцем.

Здається, мені зараз дадуть прочуханки. Я підвівся, розрівняв пом’ятий одяг. Густа червона фарба потроху заливала мені щоки. Мені анітрохи не було соромно, але невеличке зніяковіння відчувалося.

— Побажай мені удачі, — пошепки попросив я Емму.

— Ні в чому не зізнавайся, — прошепотіла вона у відповідь.

Перетинаючи кімнату, я чув здавлені смішки, а хтось навіть виспівував: «Джейкоб і Емма на дереві сиділи… і-м-б-р-и-н-а!»

— Ой, Єноху, коли ти вже подорослішаєш? — риторично спитала Бронвін. — Тобі просто ревнощі спокою не дають.

Слідом за пані Сапсан я вийшов у коридор.

— Нічого не було, — сказав я, — це щоб ви знали.

— Запевняю вас, мені це нецікаво, — відповіла вона. — Сьогодні ви нас покинете, адже так?

— А звідки ви знаєте?

— Нехай я, власне кажучи, підстаркувата жінка, але моя кебета ще досі при мені. Я знаю, що ви розриваєтеся між батьками та нами, між старою домівкою та новою… чи тим, що від неї лишилося. Ви хочете досягти рівноваги, не стаючи на жодну сторону й не завдаючи болю тим, кого любите. Але це нелегко. І навіть неможливо. Я правильно розумію проблему?

— Ну… так. В принципі так.

— І на чому ви зупинилися з панною Блум?

— Ми друзі, — це слово далося мені нелегко.

— І через це ви нещасні.

— Ну, так. Але я розумію… здається.

Вона скептично нахилила голову.

— Справді?

— Вона захищає себе.

— І вас, — додала пані Сапсан.

— Оцього я не доганяю.

— Джейкобе, ти ще дуже молодий. Є багато таких речей, яких ти, скоріше за все, не «доганятимеш».

— Не розумію, до чого тут мій вік.

— Та до всього! — раптом вона розсміялася, коротким і різким сміхом. Та коли побачила, що я справді не розумію, трохи пом’якшилася. — Панна Блум народилася десь на зламі минулого століття. Її серце старе й надійне. Може, ти боїшся, що невдовзі вона тебе кимось замінить… що якийсь Ромео з дивних заморочить їй голову. Але я не вважаю, що це ймовірно. Вона вибрала тебе. Я ще ні з ким не бачила її такою щасливою. Навіть із Ейбом.

— Правда? — я відчув, як у грудях розгоряється тепло.

— Правда. Але, як ми вже встановили, ти молодий. Тобі лише шістнадцять, уперше шістнадцять. Твоє серце лише прокидається, і панна Блум — твоє перше кохання. Чи не так?

Я сором’язливо кивнув. Але так, безсумнівно. Це всім було помітно.

— Ти можеш закохатися знову, і не раз, — сказала пані Сапсан. — Молоде серце, як і молодий мозок, не вміє довго зосереджуватися на чомусь одному.

— Не можу. Я не такий.

Я розумів, що таке може сказати будь-який імпульсивний підліток, але тієї миті я був такий упевнений у своєму коханні до Емми, як дотепер не був упевнений ні в чому.

Пані Сапсан повільно кивнула.

— Я рада це чути. Панна Блум, може, й дала тобі дозвіл розбити їй серце, але його не дам я. Вона дуже важлива для мене людина. І наполовину не така міцна, якою хоче здаватися. Не хочу, щоб вона вешталася без діла й підпалювала то те, то се, якщо тебе раптом потягне на слабкі чари якоїсь звичайної дівчини. Я вже через це проходила, зайвих меблів у нас більше нема. Ти розумієш?

— Е-е, — протягнув я, заскочений зненацька. — Думаю, так…

Підійшовши до мене ближче, пані Сапсан повторила ще раз, тихіше і з притиском.

— Ти розумієш?

— Так, пані Сапсан.

Вона суворо кивнула, та потім усміхнулася й погладила мене по плечу.

— Що ж, добре. Гарно поговорили. — І не встиг я відповісти, а вона вже бадьоро покрокувала в бібліотеку, вигукуючи «Снідати!».

* * *

Я пішов за годину. До пристані мене провели Емма, пані Сапсан і всі наші друзі та імбрини. Там уже чекав Шарон — на новому човні, який покинули, втікаючи, пірати Смердючки. Ми довго обіймалися й прощалися зі сльозами на очах, і закінчилося все тим, що я пообіцяв повернутися й побачитися з усіма знову (хоча я не знав, як це мені вдасться, принаймні в найближчі роки — міжнародні перельоти коштують недешево, а переконати батьків взагалі малореально).

— Джейкобе, ми ніколи тебе не забудемо! — схлипувала Оливка.

— Я запишу твою історію для прийдешніх поколінь, — пообіцяв Мілард. — Це буде мій новий проект. І я потурбуюся про те, щоб її включили в нове видання «Казок про дивних». Ти прославишся!

До мене підійшов Едисон, з двома ведмежатами, що бігли за ним назирці. Хто кого всиновив — він їх чи вони його, — я розібрати не міг.

— Ти четверта найхоробріша людина з тих, кого я знав у житті, — сказав мені пес. — Я дуже хочу, щоб ми зустрілися знову.

— Я теж на це сподіваюся, — цілком серйозно відповів я.

— Ой, Джейкобе, а можна ми до тебе в гості приїдемо? — благально запитала Клер. — Я завжди хотіла побачити Америку.

Мені не вистачило духу пояснювати, чому це неможливо.

— Авжеж, можна, — сказав я натомість. — Я дуже хочу, щоб ви до мене приїхали.

Шарон постукав жердиною по човну.

— Усі на борт!

Я неохоче заліз досередини і здивувався, коли в нього сіли ще й Емма та пані Сапсан. Вони наполягли на тому, щоб залишатися зі мною, доки я не зустрінуся з батьками, і опиратись я не став. Прощатися поетапно було набагато легше.

Шарон знявся зі швартових, і ми попливли. Наші друзі махали нам і вигукували прощальні слова. Я теж махав у відповідь, але дивитись, як вони віддаляються, було дуже боляче, тому я наполовину заплющив очі й не розплющував, аж поки течія не віднесла нас за поворот Смердючки й вони зникли з поля зору.

Розмовляти нікому не хотілося. У повній тиші ми дивились, як повз нас пропливають перекособочені будинки й хиткі мостики. За якийсь час ми підпливли до переходу, нас грубо засмоктало в той самий тунель, через який ми потрапили до Акра, й виплюнуло на протилежний бік, у вогке й тепле сучасне пообіддя. Поруйновані будинки Акра зникли, а на їхньому місці виросли скляні кондомініуми й блискучі офісні вежі. Повз нас продирчав моторний човен.

Мало-помалу наші вуха наповнювалися звуками ділового й надміру заклопотаного теперішнього. Автомобільна сигналізація. У