Андрій Юрійович Хорошевський - Проект «Україна». Галерея національних героїв

class="p1">Керівниками Держкіно «Саят-Нова» був сприйнятий вельми скептично: «Народу таке кіно не потрібне». І фільм майже чотири роки лежав на полиці. І лише в 1973 році його випустили в прокат, проте Параджанов до цього вже не мав ніякого стосунку. Він відмовився перемонтовувати картину, і за нього це зробив С. Юткевич. На сьогоднішній день існують дві версії фільму: авторська, яку майже ніхто не бачив, і фільм Юткевича, який вийшов у прокат.

* * *

Параджанов був нетрадиційний у всьому – в житті, в мистецтві, в любові. Життя Сергія Параджанова – це епос. А радянська влада не любила епоси, принаймні ті, які складені не на її честь, не любила людей, які не хотіли жити і працювати, як усі. А Параджанов не любив радянську владу. Отже, нелюбов була взаємною…

Владі не треба було великих зусиль, щоб засадити Параджанова. Він жив, як хотів, робив те, що хотів. Йому, наприклад, подобався антикваріат, він купував і продавав антикварні речі, особливо не ховаючись (при цьому міг подарувати людині, яка просто колись принесла йому у в’язницю торт, гарнітур XVIII століття, що коштував скажених грошей). А в ті часи це означало відповідну статтю за спекуляцію і строк. Але системі цього здалося мало. У 1973 році Параджанова судили, і серед іншого значилося звинувачення в гомосексуалізмі. Не потрібно бути знавцем тюремних звичаїв, щоб зрозуміти, що означала така стаття. Але в обвинувальному висновку зна чилося: «Підсудний Параджанов зґвалтував члена КПРС». Якимсь чином про це дізналися на зоні, і до Параджанова прийшла делегація впливових карних злочинців, що висловили своє якнайщиріше ним захоплення.

А на волі в цей час боролися за свободу великого режисера. Кремль буквально закидали вимогами звільнити його, за кордоном був навіть створений «Міжнародний комітет із звільнення Сергія Параджанова».

30 грудня 1977 року Параджанов отримав свободу. Суддя І. Кривуля згадував про свою бесіду після судового засідання: «Ми поговорили як вільні люди хвилин десять. На моє питання: «Чи дійсно він скоїв злочин?» Параджанов відповів твердо: «Ні. Мене судили за “Тіні забутих предків”».

Його звільнили, але знімати не давали, потім знову засадили. Коли почалася перебудова, здавалося, що ось тепер Параджанов може зробити все, що він хотів. Але доля відпустила йому зовсім небагато, в 1990 році Сергій Параджанов помер…

Прокоф’єв Сергій Сергійович

(1891—1953)

Видатний композитор, піаніст, диригент, один із найвидатніших і найбільш виконуваних композиторів XX століття

У 1991 році на ознаменування 100-ліття з дня народження нашого великого земляка в Донецьку вперше відбувся «Музичний конкурс молодих виконавців ім. С. С. Прокоф’єва», масштаби і рівень якого перевершили всі очікування. Рівень заходу, досвід його організаторів дали підстави перетворити в 1999 році всеукраїнський конкурс на повномасштабний міжнародний. Відомі музиканти з Польщі, Німеччини, Греції, Росії брали участь в роботі жюрі, яке очолював один з найвидатніших піаністів сучасності Микола Петров. За підсумками конкурсних виступів, що відбулися, можна констатувати, що Україна – батьківщина великого композитора – підготувала гідну зміну музикантів, які творитимуть вже в XXI сторіччі.

Сергій Прокоф’єв народився 11 (23) квітня 1891 року в селі Сонцівка Катеринославської губернії (нині селище Червоне Донецької області). Його батько Сергій Олексійович, агроном за освітою, служив управителем маєтку поміщика Сонцова, свого товариша по навчанню в університеті. Мати, Марія Григорівна Житкова, що займалася вихованням дітей, після смерті двох старших дочок всю свою любов зосередила на синові. Вона була хорошою піаністкою, і трирічний хлопчик із задоволенням прислухався до її гри і тут же, злізши на стілець, намагався повторити вподобану мелодію.

Коли Сергію було п’ять років, він записав одну зі своїх імпровізацій на аркуші паперу, на якому намалював не п’ять, а десять лінійок нотного стану. А потім плакав від обурення, що мама не може виконати його «твір». Але незабаром з її допомогою він почав правильно записувати те, що підказувало йому природжене музичне чуття. Свої музичні вправи 15-річний Сергій зібрав і назвав «Мої твори». Вже в 9 років юний композитор створив свою першу оперу «Велетень».

Окрім музики, батьки займалися і загальною освітою дитини: батько викладав йому російську мову, арифметику, географію й історію, а мати – іноземні мови, а також Старий і Новий Заповіт. Коли Сергію виповнилося 11 років, батьки запросили на літо в Сонцовку вчителя музики – талановитого молодого композитора Глієра, що саме закінчив консерваторію із золотою медаллю, а згодом став відомим композитором, автором балетів «Червона квітка», «Мідний вершник», Концерту для голосу з оркестром та інших творів. Глієр давав хлопчикові уроки гармонії і музичних форм. Під його наглядом Сергій написав першу симфонію. Наполеглива робота допомогла юному музикантові вступити до Петербурзької консерваторії.

На приймальних іспитах Прокоф’єва серйозно перевіряв сам М. А. Римський-Корсаков, який згодом, як і Лядов, став його вчителем.

Сергій губився на фоні тих, що поступали в консерваторію, адже вони були старші за тринадцятирічного хлопця. У когось було по дві п’єси, у когось – більше. І тут увійшов Прокоф’єв і вразив усіх: він буквально згинався під вагою двох тек, в яких знаходилися чотири опери, симфонія, дві сонати і доволі багато фортепіанних п’єс.

Весною 1909 року Сергію був офіційно присвоєний статус композитора, проте він продовжив навчання в класі Єсипової (фортепіано) і Черепніна (диригентський клас). Він зближується зі своїм однокурсником М. Я. Мясковським – хлопці мало в чому були схожі за характером, але обидва були закохані в музику, завдяки чому професійні відносини переросли в дружбу на все життя. Сергій і Микола багато грали в чотири руки, ходили разом на «Вечори сучасної музики», писали.

* * *

За роки навчання в консерваторії хлопець з невичерпною працьовитістю писав твори, що внесли великий вклад до світової музики ХХ століття. Всі ці твори були засновані на українському і російському фольклорі. У 1908 році молодий музикант вперше виступив на вечері сучасної музики зі своїми фортепіанними п’єсами, які були дуже тепло зустрінуті слухачами. У 1914 році Сергій блискуче закінчив консерваторію відразу з трьох спеціальностей – композитора, піаніста і диригента. На випускному іспиті він блискуче виконав свій Перший концерт, за що був удостоєний премії ім. А. Рубінштейна. До цього моменту він уже немало написав: Токкату, Другу сонату, Баладу для віолончелі і фортепіано, оперу «Маддалена» та ін.

Композитор, незважаючи на свій ще дуже юний вік, жадібно вбирав всі найсучасніші віяння музики, але не