Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

— гаркнув Еол. — Ти ризикуєш роботою! До того ж деякі накази перевищують навіть волю богів, особливо коли йдеться про сили природи.

— Чий наказ? — запитав Джейсон. — Зевс вас звільнить, якщо ви нам не допоможете!

— Сумніваюсь.

Еол тряхнув зап’ястком, і глибоко в ямі під ними відчинились двері клітки. Джейсон почув, як засвистіли грозові духи і ринулись угору з кровожерним виттям.

— Навіть Зевс розуміє порядок речей, — промовив Еол. — І якщо вона прокидається — присягаюсь усіма богами — ніхто не здатен їй перешкодити. Прощавайте, герої. Мені страшенно прикро, але я мушу зробити це швидко. Я повертаюся в ефір за чотири хвилини.

Джейсон викликав меч. Тренер Хедж дістав свою палицю. Аура Меллія крикнула:

— Ні!

Вона ринула їм під ноги. Грозові духи врізались у них із ураганною силою, трощачи підлогу на уламки, подрібнюючи килимки, мармур і лінолеум на те, що стало б смертоносними снарядами, коли б одяг Меллі не розпростерся, наче щит, і не поглинув удар. Уп’ятьох вони звалились у яму, а . нагорі кричав Еол:

— Меллі, от тепер ти точно звільнена!

— Швидко, — заволала Меллі. — Сину Зевса, ти маєш владу над небом?

— Трошки!

— Тоді допоможи мені, або всі ви помрете!

Меллі схопила його долоню, і електричний заряд пройшов крізь руку Джейсона. Він зрозумів, чого вона хоче. Вони мусять скерувати падіння в один з відкритих тунелів. Грозові духи летіли за ними, стрімко скорочуючи дистанцію, і несли із собою хмару смертоносної шрапнелі.

Джейсон схопив руку Пайпер.

— Групові обійми!

Вони падали, а Хедж, Лео і Пайпер намагалися скупчитися, тримаючись за Джейсона і Меллі.

— Це НЕ ДОБРЕ! — загорланив Лео.

— Ну ж бо, мішки з газом! — закричав тренер Хедж на грозових духів. — Я знищу вас!

— Він неймовірний, — зітхнула Меллі.

— Зосередьмося? — нагадав Джейсон.

— Твоя правда!

Вони намагалися спрямувати вітер так, щоб обережно пірнути у найближчий відкритий жолоб. І все ж вони ввірвались у тунель із болючою швидкістю і котились, б’ючись одне об одного, крутим проходом, що не призначався для людей.

Одіяння Меллі здійнялись навколо неї. Джейсон та решта відчайдушно вхопились за ауру. Вони почали знижувати швидкість, але позаду зі свистом неслися до тунелю грозові духи.

— Не зможу... втримати... надовго, — попередила Меллі. — Тримайтеся разом! Коли вітри вдарять...

— Ти молодець, Меллі, — сказав Хедж. — Знаєш, моя мама була аурою. Навіть вона не впоралася б краще.

— Зателефонуєш мені через Іриду? — заблагала Меллі.

Хедж підморгнув.

— Не могли б ви домовитися про побачення пізніше? — крикнула Пайпер. — Дивіться!

Тунель позаду починав охоплювати морок. Джейсон відчував, як стріляє у вухах від підвищення тиску.

— Не можу більше їх утримувати, — попередила Меллі. — Але я спробую вас заслонити, зроблю вам останню послугу.

— Дякую, Меллі, — промовив Джейсон. — Сподіваюсь, ви отримаєте нову роботу.

Вона усміхнулась, а потім розчинилась, обгорнувши їх теплим лагідним бризом. І тоді вдарили справжні вітри і жбурнули їх у небо так сильно, що у Джейсона потемніло в очах.

XXXIX ПАЙПЕР

Пайпер наснилося, що вона на даху гуртожитку «Школи дикунів».

Ніч у пустелі холодна, однак вона взяла ковдри і поряд був Джейсон, тож більше тепла вона не бажала.

Повітря пахнуло полином і паленим мескитовим деревом. Над обрієм, наче загострені чорні зуби, вимальовувалися гори Спрінг-Маунтінз, за ними тьмяно сяяв Лас-Вегас.

Зірки були такими яскравими, що Пайпер хвилювалась, чи побачать вони метеорний дощ. Не хотілось їй, щоб Джейсон подумав, що вона приволокла його сюди оманою. (Нехай це і була цілковита правда.) Але метеори не розчарували. Ледве не кожну хвилину один з них прокреслював на небі смужку білого, жовтого чи синього вогню. Пайпер була певна, що в дідуся Тома знайшлась би якась черокійська казка, щоб дати їм пояснення, та в цю мить вона була зайнята створенням власної казки.

Джейсон узяв її за руку — нарешті — і вказав на два метеори, що промайнули крізь атмосферу й утворили хрест.

— Овва, — сказав він. — Не можу повірити, що Лео не хотів це побачити.

— Узагалі-то, я його не кликала, — мимохідь промовила Пайпер.

Джейсон усміхнувся.

— О, справді?

— Гм. Тобі, бува, не здається, що троє це вже натовп?

— Еге, — визнав Джейсон. — Ти уявляєш, у які неприємності ми втрапимо, якщо нас тут застукають?

— Ну, я щось вигадаю, — відповіла Пайпер. — Я можу бути дуже переконливою. То ти хочеш потанцювати, чи як?

Він розсміявся. Його очі були неймовірними, а усмішка здавалась навіть чарівнішою в зоряному сяйві.

— Без музики. Уночі. На даху. Трохи небезпечно.

— Я небезпечна дівчина.

— Щодо цього я не маю сумнівів.

Він підвівся і подав їй руку. Вони повільно протанцювали декілька кроків, але це швидко перейшло в поцілунок. Пайпер ледве вдалось поцілувати його знову, тому що ніяк не могла припинити усміхатись.

А потім її сон змінився... або, можливо, вона вже померла, тому що якимсь чином знову опинилась в універмазі Медеї.

— Будь ласка, нехай це сон, — пробурмотіла вона, — а не моє вічне покарання.

— Ні, люба, — промовив солодкий жіночий голос. — Не покарання.

Пайпер озирнулась зі страхом, що побачить Медею, але перед нею стояла інша жінка, яка роздивлялася стелаж із п ятдесятивідсотковою знижкою.

Жінка була красунею — волосся до плечей, граціозна шия, бездоганні риси обличчя і приголомшлива фігура, на яку вона натягнула джинси й білосніжну майку.

На долю Пайпер випала змога побачити чимало акторок — більшість жінок, з якими зустрічався тато, були неймовірними красунями, — але ця від них відрізнялась. Вона була витонченою, без старань, модною без зусиль, вражаючою без макіяжу. Після зустрічі з Еолом, з його дурнуватими підтяжками обличчя і косметикою, ця жінка здавалась ще більш приголомшливою. У ній не було нічого фальшивого.

Та поки Пайпер дивилася, зовнішність жінки змінювалась. Пайпер не