Катерина Мединська - Це не солодке кохання, Катерина Мединська

Ганна хмикнула, не приховуючи збентеження.

- Так точно, мамо, у цьому ти майстер, - пробурмотіла вона.

- Повинна ж бути субординація між дітьми й батьками! - не вгамовувалася мати. - Зрештою, ти її ростиш, дбаєш, душу вкладаєш, а вона тобі у відповідь тільки фиркає й огризається! Ех, молодь! Зовсім дивні норови нині пішли.

Ганна, ніяково кашлянувши, опустила погляд, відчуваючи, як щоки її заливаються рум'янцем.

- Мамо, вона розлютилася, бо побачила, як Олег мене цілує, - тихо зізналася вона, додавши: - Він зробив це одразу після того, як зізнався мені у своїх почуттях.

Обидві жінки замовкли, занурившись у свої роздуми. Сонячні промені пробивалися крізь крони дерев, залишаючи на терасі химерні відблиски. Легкий вітерець колихав листя дерев, а вдалині долинав спів птахів. На обличчі Валентини Іванівни відбилося сум'яття, брови її хмурилися, а в очах читалося здивування. Ганна ж мучилася сумнівами, щоки її палали рум'янцем, а серце билося з шаленою швидкістю.

- Стримуєшся, щоб не вилаяти мене за дурість? - В її очах блиснула іскорка сміху, а на губах з'явилася ледь помітна посмішка.

- Ледве-ледве! - із перебільшеним розчаруванням закотила очі Валентина Іванівна. - Так ти що ж його прогнала?

- Я розгубилася. А ще злякалася, - зізналася Ганна. - Він був такий наполегливий, такий упевнений у своїх почуттях... Я не знала, що сказати, що зробити.

- Та що це коїться? - вигукнула Валентина Іванівна. - Життя таке дивне настало: черга - єдине місце, де люди бояться одне одного втратити. Як же можна ось так просто відштовхнути чоловіка, який зізнався тобі в коханні?

- Я не хочу псувати недолугою відповіддю твоє чудове запитання, мамо. І я підозрюю, що моя розумна донька про це навіть не замислилася.

Ганна помовчала, дивлячись на хмари, що пливли по небу. Відчуття полегшення наповнювало її груди. Боязко посміхнувшись, вона зізналася:

- Так, мені страшно, що він може розчарувати мої надії. Страшно до такої міри, що ноги підкошуються, а по спині пробігає крижаний піт. Але бажання побачити його, почути його голос, відчути дотик його руки - воно сильніше за будь-які побоювання.

Промовивши ці слова, Ганна несміливо підняла очі на матір, чекаючи її реакції. Мати, трохи помовчавши, окинула доньку суворим поглядом, примружившись.

- А Насті що скажеш?

- А що тут скажеш? У неї новий ніс, а в мене нові стосунки.

Ганна глянула на матір зі смішинкою в очах, а Валентина Іванівна їй весело посміхнулася у відповідь, і вони обидві весело розсміялися.