Стів Маккартер - Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер

Зітхнувши, я взяла плаща і пішла до столу, розпихувати всі свої ножі. З одного боку я раділа новенькому плащу. З іншого — я не планувала таких дорогих покупок. А він купив їх три!

Удень я вийшла до тієї тітки Жаклін. Для себе вирішила, що буду кожен раз називати її різними іменами. Вайолет же могла так робити. Походивши круг її будинку десь з годинку, я нарешті дочекалася.

Селін прийшла у супроводі двох Відьом. Одну з них я знала. Ревей з яскравою зачіскою і синім волоссям неможливо сплутати з кимось іншим. Химерниці залишилися далеко позаду, щоб не викликати ніяких підозр. Селін зайшла до будинку з Марселем. Вийшли вони втрьох. Моя Міра радісно кліпала очима, сміялася і щебетала щось на дитячому. Я усміхнулася, побачивши її такою радісною. Погода тільки не дуже сприяла прогулянкам на свіжому повітрі. Була мрячка, яка обіцяла перерости у справжній дощик. Весняний. Але від того не тепліший. Дві Відьми швидко наздогнали Селін і тримаючись за кілька кроків від неї попрямували містом.

Чомусь мені стало сумно. Точної причини я не знала. Не могла зрозуміти. Та відчувала, що хочу ще трохи помилуватися Мірою. Тому я пішла за ними. Тримаючи дистанцію, приблизно знаючи їх маршрут. Інколи я обходила їх провулками, забивалася десь у таке місце, де вони мене не помітять і чекала, доки вони пройдуть іншою стороною вулиці. Ось вони пройшли. Та однієї особи я не дорахувалася.

- Привіт.

Не те щоб я здригнулася. Хоча, зі сторони могло здатися і таке.

Я не відповіла. Селін опустила голову.

- Ревей сказала, що ти стежиш за нами.

Прям так і сказала? Може, я йшла по випічку, або за покупками.

- Ревей багато чого розповіла. - продовжила Селін.

Вона хотіла мене обійняти, та я швидко зробила крок назад, даючи зрозуміти, що це для мене неприйнятна дія з її боку. Селін зітхнула.

- Дякую тобі. Я дуже вдячна тобі. Якби не ти, ми всі могли загинути. - її очі стали мокрими. - А я скільки тобі наговорила всього неприємного.

Та шляху назад вже не було. Я прийняла рішення. Ще давно. І цієї зустрічі взагалі не повинно було бути.

- У нас все добре. Лоран тепер має сильні позиції в Ксероні після того невдалого замаху на неї. Багато Відьом перейшли на наш бік. Як каже Ревей — вони просто вибрали сильнішого. З впливовими Химерницями і Химерниками Ксерону укладено попередні угоди. Ревей каже, що тепер ми самі будемо диктувати умови перемовин.

Можливо, вона хотіла сказати ще щось. Та я вже розвернулася до неї спиною і пішла своєю дорогою. Наші шляхи з нею розійшлися. Хоч це й було боляче усвідомлювати.

Залишок дня був зіпсований. Мною увесь час заволодівали якісь спогади. І про Селін і про дитинство. Напевно в такі моменти люди хочуть побути наодинці щоб пожаліти себе. Та я не могла собі такого дозволити. Тому намагалася відпочити. Попросила тіньовика розповісти якісь історії з тих часів, коли він був молодим. Ну, це ще коли людей і на світі не було. Він побурчав на мене і закрився в шафі. До вечора мені потрібно було набратися сил. Ще одна розмова чекала на мене.

Увечері, одягшись у свій чудовий розкішний красивий, а головне зручний, плащ, я швидкою ходою прямувала до Ями.

- Це може бути твоїм аргументом у майбутньому. - казав мені на вухо тіньовик. - Перевага, якої ти хочеш необачно, необдумано і недалекоглядно лишитися за власним бажанням.

Він був проти. Та я все вирішила. Я прийняла рішення. Правильне чи ні, покаже лише час. Зараз я вважала, що вчиняю правильно. Дійшовши до початку спуску до Ями, я накинула маску на обличчя. Підняли її з шиї. Останнім часом я майже не знімала її. Охоронці впустили мене без проблем. Мій плащ і моя маска кричали їм, що я якийсь найманець і добре розуміюся на темних справах. Таким тут завжди раді. Чим темніше в тебе минуле і чим кривавіше майбутнє, тим ти бажаніший гість у ямі. Ну, ще тут люблять частувати діточок багатеньких батьків, які звикли розкидуватися срібниками направо і наліво.

Дорогу я знала добре. Могла б пройти з заплющеними очима, та в Ямі цього не рекомендується робити. Як тут люди взагалі живуть? Колись давно, коли мені ще не було й двадцяти, тобто, десь приблизно у вісімнадцять, Яма здавалася мені чимось неймовірно крутим. Тільки деякі з моїх знайомих тут бували. І Яма завжди була вкрита товстенним шаром таємниць, пліток і фантазій. А зараз… зараз це просто Яма. В багатьох значеннях цього слова. Скільки тут відбувається низького і підлого… Ех, колись це для мене була стеля моїх мрій. А тепер ідеш по центральній вулиці, подивишся в один провулок — там когось грабують, в іншому комусь дурять голову, щоб він сам віддав гроші. А в третьому взагалі дітей роблять. Яма.

Та все змінюється, коли ти наближаєшся до палацу. Ліхтарів одразу більшає, все таке яскраве. Лиходіїв поруч не видно, вони бояться і підходити до нього.

Я швидко знайшла поглядом незримого серед нечисельних людей, що стовбичили на вулиці в таку не дуже приємну погоду. Вийшли покурити, перепочити, або ж випити без присутності своїх дружин. Хоч з останніми сюди ходять вкрай рідко. Хіба що на офіційні заходи. Підійшла до незримого, сказала, що хочу поговорити з Фоліаном. Де він мене прийме, я чудово знала, тому одразу розвернулася і пішла його чекати з іншого боку палацу. З того, де ніколи не буває людей. Почула кроки за своєю спиною. Все, як звичайно. Троє. Ну, багатенько щось. Можливо, додаткові заходи безпеки. Я зупинилася приблизно на тому ж місці, де й завжди.

Чекати довелося не довго. Двері відчинилися і він вийшов. Збоку йшов його вірний захисник — незримий, з яким у мене колись сталася невелика бійка. Напевно, це його найкращий воїн. З іншого боку йшла вона. У вечірньому обтягнутому платті з низькими полами, але з розрізом від самого низу і аж до непристойної висоти. Вона, як і завжди, усміхалася на увесь рот. Фоліан виглядав якимось знервованим.

- Що тобі потрібно? - ще крокуючи до мене, запитав він.

Грім зупинився за десять кроків від мене.