Стів Маккартер - Едей Спенадей та Полум'я помсти, Стів Маккартер

- Мій розмір. - зраділа вона. - Лише ось тут мало місця. - дівчина покрутила рукою в області грудей. - Бачиш? Бачиш?

- Та бачу! - кинула я і перевернулася на інший бік.

Все нормально у мене з розмірами. Це у неї занадто.

- Не засмучуйся. Не всі ж чоловіки люблять дині. Є й такі, хто люблять яблучка. Невеличкі такі. - вона трохи помовчала. - Та кого я намагаюся обманути. О, і сорочка нівроку. Штани теж підійдуть. Плащ потрібно віддати, щоб перешили. В тебе гроші є? А, знайшла.

Невже я так погано ховаю гроші? У мене склалося враження, що їх знаходять усі, кому не лінь! А ви їх заробляли? Ризикували собою, аби…

- Де я буду спати? У тебе ж було… А, ось воно. Чи ти будеш винаймати для мене окреме житло?

Я? Буду винаймати для неї? Я щойно гризлася з господарем за плату за цю кімнату, а ти хочеш, щоб я ще одну винайняла? Я знову перевернулася на спину і закрила рукою лице.

- А, важкий день? Я чула. Кажуть, ти з Білою Відьмою здорово повоювала. Ти молоко вже пила?

У мене не було сил відповісти.

- Схожу замовлю. Як думаєш, виріз не занадто глибокий?

Я одним оком подивилася на неї. Ідеальна фігура в ідеальному плащі. Який зверху не міг зійтися на ній. І виріз був занадто глибоким. І моя шовкова сорочка не сильно все прикривала. Мені залишилося лише зітхнути. Я почула, як забряжчали мої монети.

- Піду нам замовлю. Ти не голодна? Бо я голодна, як собака.

- Я щойно поїла. - відповіла я. - Ні в чому собі не відмовляй за мої гроші.

- Я й не думала. Але, дякую. - я почула, як вона говорила до мене крізь свою посмішку.

Вайолет вибігла з кімнати. Тіньовик хіхікав у шафі. Я кинули в неї чимось із ліжка. Тиша. Та невдовзі дівчина повернулася з розносами. Я чула, як вона ставила їх на стіл. Справді голодна. Вибрала ті страви, які вже були готові.

- Ти справді пройшла в мішку через усе місто?

- А чому ні? Я молода, красива. Мені є що показати. Ти ж бачила?

Закотивши очі, я підвелася на ліжку. Вайолет подала мені молока. На столі були виставлені з розносу усі миски і тарілки на стіл. Рознос пустий. На ньому лежить ніж. Мій ніж!

- Дзеркало потримаєш? - серйозним тоном спитала Вайолет. - Не хочу вечеряти, поки не зроблю цього. Це буде моя перша вечеря… свободи.

Вона показала собі на шию. Так, зрозуміло. Шалено довгий день ще й не думав закінчуватися. Зараз я побачу кров, м’ясо, шкіру. Ну, звичайно. Саме те, що мені зараз і потрібно, чи не так?

Вайолет відмовилася від допомоги. Для неї було важливим зробити це самій. Вона сіла на стілець так, щоб спинка опинилася збоку. Трохи прогнулася назад. Я підставила рознос і тримала його однією рукою. Іншою тримала маленьке дзеркало. Одне було у Вайолет, одне у мене. Дівчина однією рукою тримала і своє дзеркальце і своє волосся, щоб воно не заважало. Впоралася вона досить швидко. Потім ще кілька хвилин нарощувала собі шкіру за допомогою зеленого серпанку. Збігала кудись з розносом у крові і шматком шкіри. Повернулася за хвилину з радісною посмішкою на обличчі і дістала з кишені плаща… пляшку вина. А з іншої дві ємності.

- Продовжуєш витрачати мої гроші? - запитала я.

- Свобода безоцінна. - пафосно повідомила мені Вайолет на випадок, якщо я раптом забула.

Вона швидко відкоркувала вино і розлила його. Простягла мені мій бокал.

- За свободу. - запропонувала я.

- Ні. За дружбу. - тихо, потупивши погляд, поправила мене Вайолет.

Дружба. Здається, що колись і я дружила. Колись давно. Як наче у минулому житті. Як наче ті далекі події і не зі мною трапилися. Та це правда. Під це кисле вино знову спогади накинулися на мене. На цей раз я дала їм свободу. І почала пригадувати. Все від самого початку. Кожну деталь і кожну розмову. Кожну подію від того моменту, коли я тільки стала на свій шлях і коли тільки почала перетворюватися на ту, ким стала. А почалося усе ще з притулку і з перших уроків життя у ньому. Перед очима постав увесь ланцюжок подій, який призвів до того, що я маю зараз. Якщо про моє життя у той період скласти історію, то я не обіцяю, що вона виявиться з приємних. Чого в ній справді було б багато, так це крові, страждань, зрад, підступних вбивств і Відьом. Така собі темна і брудна історія про маленьку безжальну дівчинку з карими очима. Все ще хочете, щоб я розповіла?

Кінець