Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

викриття й знищення тих терористів із числа

місцевих поселенців не принесло їй полегшення, а тільки

посіяло в її душі дивну розгубленість. А ще, хоча вона нікому не

признавалася, та й не признáється ніколи, її турбували часті й

небажані сни про Джеймса Голдена.

На екрані скінчилася доповідь координаторки досліджень, а

Елві похопилася: це ж вона прослухала й нічого не почула!

Зітхнула, знов запустила ту доповідь із самого початку, але знов

її зупинила, перш ніж та жінка з наземних лабораторій КЕХ

устигла щось сказати. Елві задивилася на небо, вгадуючи, де там

є «Росинант», «Барбапіккола» й «Едвард Ізраель», приховані

розлитою в атмо сфері блакиттю. Один із рослинних аналогів, який ріс біля стежки, що вела до містечка, видав цілий залп

щораз гучніших клацань. От би це вивчити! Але ж немає на це

часу. Поки що. «Докторесо Окойє! — говорила координаторка

досліджень з відстані шістдесяти астрономічних одиниць чи то

пів галактики, залежно від того, як на це глянути, — я щойно

повернулася з наради статистичної команди і хотіла б спонукати

вас прискорити роботу над планованим збором даних на

наступні тижні. Місячна група особливо сподівається на

додаткові зразки тих кількох речей, що ви зібрали

наприпочатку, аби ми могли звузити розкид наших похибок…»

Елві слухала зосереджено, прогнавши геть усі інші думки та

почуття. Цим разом вона додала до земної доповіді цілий список

того, що треба зробити, адже в неї склалося ясне уявлення про

те, як її праця змінює ресурси й плани лабораторій там, на

Землі. А ще з пів десятка запитань до Фаєза: стосовно ізоляції

мінералів. Протокол велів записати відповідь і негайно

надіслати на Землю. Ті кілька годин, що підуть на мандру

повідомлення до рідної планети, дозволяли сподіватися: воно

надійде якраз перед ранковими зустрічами. Але натомість вона

перемкнулася на власну організаторку й почала складати список

своїх зобов’язань. Проби води й ґрунту. Зразки трьох різних

рослиноподібних видів. Доповісти про той інопланетянський

артефакт...

І досі вона все думала, які причини могли викликати цю таку

раптову активність того артефакта, а що Голден прибув сюди

саме як посередник, а отже, максимально відповідальний за

поліпшення ситуації на Новій Землі, аби стала вона здоровша, розважливіша… то, гадала Елві, якби вона могла навести

переконливі аргументи на користь того, що той артефакт у

пустелі заворушився не як реакція на їхню тут присутність, то

бодай трохи спало б тягаря з його пліч… Це була б лише добрість

з її боку, просто поміч, аби легше йому стало досягти миру.

Звісно ж, це аж ніяк не означало, ніби вона шукає приводу, аби

знову з ним побачитися.

Переглянула список того, що їй треба зробити, й задумалася.

Зрештою ще написала рекомендаційний лист для Фелсії

Мертон. Довгеньку хвилю посиділа, дивлячись на ті слова й

намагаючись вирішити, яке у неї до них ставлення. Стерла той

рядок, зачекала, а тоді ввела його знову.

* * *

Пройтися тепер містечком було, мов увійти в якийсь інший

світ — як не щось іще тяжче. Незабруковані вулиці не були

безлюдні, але всі, хто ходив ними, трималися ближче до стін, ніж робили це раніше. Тепер уже ніхто не усміхався й не вітався

кивком голови; де й поділися стрічі очима й прості словесні

привітання. Місцеві мешканці ходили швидко, з низько

опущеними головами. Їй кортіло заступити комусь дорогу, тілом

заблокувати прохід, аби хоч хтось визнав її, Елві, тут

присутність.

Будинок, де все це трапилося, стояв майже на краю містечка.

Чого не спалив вогонь, те він розтопив. Шули, на яких

трималася будівля, все ще стояли, звуглілі й похилені, осяяні

надвечірнім сонцем. Елві постояла перед ними. Щось вони їй

нагадали, але ніяк не споминалося, що ж саме. Щось