Микола Іванович Міхновський - Суспільно-політичні твори

е) Виборчі комісії, що відають справу виборів на Україні із усіх партій порівну для забезпеки справедливості виборів.

10. Автономність областей і країн, незважаючи на обшар (які того схочуть), що одрізняються чи народністю, чи окремими умовами життя, аби не була гноблена національна] меншість чи нація слаба.

11. Знесення постійного війська на Україні, кождий громадянин мусить оберігати свій край од небезпеки.

Усі соціалістичні партії висловлюються за знесення сталого (постійного) війська, за заміну його загальнонародною міліцією. Ясно, що поки будуть класи, доти буде стале військо, бо без постійного війська вищим класам нічим буде боронитись од демосу, од з’єднаних робітників і селян. Як тільки стале військо буде скасоване і заведена замість його народна міліція — сей день буде останнім днем панування вищих класів, бо їм нічого не вдіяти проти узброєної демократії.

Але ж коли демократія запанує цілком, себто клас капіталістів перестане існувати, коли фабрики і заводи належатимуть робітникам, а земля хліборобам, коли настане соціалістичний устрій, чи тоди потрібно узброєння нації, чи потрібно учитись тоді усім військовим вправам? На це ми скажемо: не потрібно, бо далеко перед запровадженням соціалістичного устрою національне панування мусить бути знесене по всій землі.

Помиляються ті, що вчать, ніби соціалістичний устрій може бути разом по усій землі. В соціалістичний устрій яко ідеал устрою вступлять тільки народи незвичайно високої культури. Ані один народ не жде другого, поки той не наздожене його по освіті, а стараються пертись вище і вище по ступнях культурної драбини, незважаючи ані на що.

Наше завдання, аби український народ в цій справі в своїм стремлінні до ідеального устрою, до устрою соціалістичного, не був позад інших культурних народів.

Небезпека для соціалізму

Хто сам страждає, той найбільш здатний спочувати і чужій кривді. Зараз демократія[319] пануючих націй, хоч вона і сама страждає од сваволі і експлуатації своїх пануючих класів, не дуже проявляє охоту давати свободу зневоленим націям. І тому нема ніякої підстави сподіватись сього і в будуччині. Коли ж демократія пануючих націй виб’ється на свободу, коли вона запанує, коли вона стане у власті державної, тоді сподіватись на співчуття до зневолених націй можна ще менше.

Демократія англійська, яка мало одержує вигід от того, що під Англією 400 мільйонів підвладних народів (із цих останніх користають англійська аристократія і буржуазія), а проте англійський демос марить, як в недалекій бу — дуччині англійська раса, яка і тепер веде перед, запанує врешті над усім світом.

Чуже лихо не болить

Демократія англійська ніколи не ставала в оборону ірландців, бурів, індусів і кольорових африканських народів. Робітників і хліборобів англійських не обурює, що Ірландією управляють лейтенанти під приводом віце-короля, що цей народ не має самоуправи. Їх не обурює, що од хазяйнування Англії щороку вмирають мільйони індусів. Що конституція англійська тільки для англічан, і підвладні народи, а надто кольорові, управляються способами, яким позаздрив би дикий вандал середніх віків.

Останні газети принесли вістки, що в колоніях Франції робляться такі речі: один урядовець для приємності велить лучити (напевне, стріляти з лука. — Ред.) негра, а його приятель фотографує. В Тонкіні, коли тубілець подає до суду на француза, прокуратура б’є різками свідків, мучить їх, загрожує. Майно і життя тубільців цілком в руках урядовця, і він безкарно може все це взяти, коли схоче. І за це все жодної кари. Чи не підносить коли голос французький демос, аби колоніям дати свободу? І так скрізь по колоніях.

В Америці усі кольорові раси — негри і індійці — не мають ніяких прав, хоч в деяких штатах їх більшість. Усі білі до убогого робітника уживають усіх сил, аби відпіхнути від власті кольорові раси. Індійці цілком не мають права голосу, вони обібрані з усього, вимирають незвичайно швидко. Із колишнього многомільйонного народу тепер їх зосталось в північ[ній] Америці коло мільйона.

Негри — талановита і могутня раса — уперто борються. Хто читає газети із Америки, той добре знає, що білі в відносинах до негрів признають усі средства дозволеними. Хто навіть мав далекого предка — негра уже не має права бути в товаристві білих і займати абияку громадську посаду. Тепер білі серйозно мислять над проектом, аби позбавитись чорної небезпеки, виселити усіх негрів (8 мільйонів) в Африку.

Словом, в демократичній Америці утворюється нова формація аристократії на національній підставі. Там уже дуже виразно поділились нації на нації-раби — і нації-пани.

В Германії теж бачимо байдужість німецького демосу: робітників і селян, не виключаючи і соціалістів, до робітників і селян зневолених націй.

Соціалісти[320] німецькі вимагали від польських соціалістів (з’їзд у Дрездені), аби останні стали виключно на ґрунті класової боротьби, а не обороняли свої національні інтереси.

Соціал-демократи польські в Галичині ні разу не подавали голосу, аби Галичину поділити на дві національні території — польську та українську (хоч се єсть в їх програмі). І навіть той, хто про се починає промову, не стрічає найменшого спочуваня.

Російська (московська) демократія, не виключаючи і соціал-демократів, так само байдужа до безправного українського народу. Хоч російська соціал-демократія має в програмі самопризначення націй, учення їх в рідній мові (це стало недавно під натиском соціал-демократів зневолених націй). Чи ж подавала вона голос за те, щоб український народ став непідлеглим, аби в школах на Україні, в судах, адміністрації, була українська мова, чи подавала голос — аби знесена була заборона для української преси, літератури?

Вона не подавала голосу в оборону українського народу, хоч хотіла ско-ристати і користала його силами і средствами[321].

Зараз в Австрії виробляється закон про вселюдне виборче право, але ж проект українців поминув. Соціал-демократам німецьким мало горя з того; вони радіють, що проект не поминув їх.

Так само і ми, українці, мислимо, коли б нам уряд цілком заборонив право вибору, а дав вселюдне право тільки кор[інному] російському] народу (москалям), московські демократи, не виключаючи і соц[іал-]демократів і со-[ціал-]революц[іонерів,] не робили б повстання для свободи окраїн.

Така байдужність демократій пануючих націй до становища зневолених мимоволі викликає підозріння, що демократія пануючих націй, вирвавши політичну власть із рук вищих класів, ставши у власті державної, може зайняти їх привіл[ейоване] становище щодо націй підвладних і може це легко зробити, бо буде поголовно узброєна (зміна постійного війська на «государ-ственноє ополченіє», § 12), по вимогах научної техніки. Звертаємо на це увагу усіх знев[олених] націй, які борються за національну] свободу під прапором соціалізму.

І тому, аби забезпечити запровадження соціалізму по