Теодор Драйзер - Стоїк, Теодор Драйзер

обірвався, і Джеймс, відчуваючи небезпеку, поклав слухавку, схопив свою лікарську валізку й по­спішив до її номера. У відповідь на його стукіт за дверима почувся шепіт Береніс:

— Ви самі, докторе?

І лише після того як він запевнив її, що прийшов сам, вона відчинила двері.

— Що трапилося, Береніс? Що відбувається? — майже різко запитав Джеймс, вдивляючись у її побіліле обличчя. — Що вас так налякало?

— Сама не знаю, докторе. — Вона вся тремтіла від страху. — Це все місіс Ковпервуд. Я бачила її тут у холі, коли поверталася до себе, і вона мене бачила. У неї був такий розлючений вигляд, що я боюся за Френка. Ви не знаєте, вона заходила до нього, після того як я пішла? Мені здалося, що вона може повернутися до нього в номер.

— Звісно, ні, — сказав Джеймс. — Я щойно від нього. З Френком усе гаразд, і він у безпеці. Але ось, — він вийняв зі своєї валізки кілька маленьких білих пігулок і подав одну Береніс. — Прийміть це і нічого не кажіть поки що. Це заспокоїть ваші нерви, і потім ви мені все розповісте.

Він підійшов до кушетки і жестом попросив Береніс сісти поруч. Поступово вона стала заспокоюватися.

— Тепер послухайте мене, Береніс, — знову заговорив Джеймс. — Я знаю, ваше становище тут дуже нелегке. Я знав це відтоді, як ви сюди приїхали, але чому ви саме зараз так стривожилися? Невже ви думаєте, що місіс Ковпервуд може накинутися на вас?

— О ні, за себе я не боюся, — відповіла вона вже спокійніше. — Я дуже хвилююся за Френка. Адже він зараз такий хворий, такий слабкий і безпомічний, і я боюся, що вона скаже або зробить щось, що завдасть йому болю, так що він більше не захоче жити. Але ж він так терпимо, так добре ставився до неї. І саме зараз йому так потрібна любов, а не ненависть, він стільки для неї зробив, а вона готова не знаю на що... вона може образити його так, що в нього буде новий напад. Він багато разів говорив мені, що вона втрачає всякий контроль над собою, коли ревнує.

— Так, я знаю, — сказав Джеймс. — Він — видатна людина, але одружився не з тією жінкою, і, говорячи відверто, я боявся чогось подібного. Я вважав, що вам не варто жити в одному готелі. Але любов — могутня сила, а я бачив, як ви любите одне одного, коли був в Англії. Утім, я також знав, і не тільки я, що його стосунки з місіс Ковпервуд лишають бажати кращого. До речі, ви говорили з нею?

— О ні, — відповіла Береніс. — Я просто побачила її, виходячи з ліфта, а вона так розлютилася, тільки-но пізнала мене, — я відчула це всім тілом. Я подумала, що вона у відчаї здатна зробити щось жахливе для нас обох. Крім того, я боялася, що вона зараз повернеться до Френка.

Доктор Джеймс порадив Береніс не виходити, поки буря не вщухне, і чекати на його повідомлення. І насамперед, не слід говорити про те, що трапилося, Ковпервуду. Він надто серйозно хворий, щоб це перенести. А поки що, терпляче продовжував Джеймс, він прийме на себе гнів місіс Ковпервуд і подзвонить їй, аби з’ясувати її наміри і плани. Після цього він залишив Береніс і пішов до себе в номер, аби як слід усе обміркувати.

Однак, перш ніж Джеймс встигнув подзвонити Ейлін, до нього ввійшла одна з доглядальниць й попросила глянути на містера Ковпервуда: він, здавалося, поводився більш неспокійно, ніж зазвичай. Ковпервуд справді перевертався з боку на бік, наче йому було незручно лежати. І коли Джеймс запитав про його зустріч із Ейлін, Ковпервуд втомлено відповів:

— Здається, все гаразд. У всякому разі я переговорив з нею про найважливіші справи. Але знаєте, Джеффе, я щось почуваюся дуже втомленим і виснаженим після цієї довгої розмови.

— Так, я боявся цього. Наступного разу не говоріть так довго. А зараз вам слід прийняти ось це. Це допоможе вам заспокоїтися і трошки відпочити. — І з цими словами доктор Джеймс простягнув Ковпервуду склянку води й порошок. — Ну, от і добре, а я загляну до вас пізніше вдень.

Після цього він повернувся до себе і подзвонив Ейлін, яка була вже вдома. Почувши від покоївки його ім’я, вона негайно підійшла до телефону. Джеймс найлюб’язнішим тоном сказав їй, що хоче довідатися, як пройшла її зустріч із чоловіком, і запитав, чи не може він бути їй чимсь корисний.

Ейлін відповіла, і в її голосі чулася лють, яку вона нездатна стримати:

— Так, докторе Джеймс, ви можете зробити мені більшу послугу, якщо більше не дзвонитимете мені! Я щойно довідалася, що ввесь час — у Лондоні і тут — відбувалося між моїм так званим чоловіком і міс Флемінг. Я знаю, вона жила з ним у Лондоні й живе з ним зараз у вас на очах, і, очевидно, не без вашої допомоги! І ви ще запитуєте, чи задоволена я зустріччю з ним! А ця жінка ховається в цьому ж готелі! Нічого більш мерзенного я в житті своєї не чула! Я певна, публіці буде дуже цікаво почути про цю історію. І вона почує начувайтеся! — І, майже шаленіючи від люті, Ейлін додала: — І це лікар! Людина, що має піклуватися про те, щоб усе було пристойно...

Тут доктор Джеймс, відчувши, що Ейлін захлинається від люті, зумів перервати її і сказав спокійно, але вагомо:

— Місіс Ковпервуд, я попросив би вас не кидатися звинуваченнями. Я в цьому випадку виступаю як лікар, а не як суддя ситуації, що склалася без моєї участі. І ви не маєте права судити про мотиви людини, яку ви майже зовсім не знаєте. Можете мені вірити або не вірити, але ваш чоловік серйозно хворий, дуже серйозно, і ви зробите величезну помилку, якщо передасте цю історію в пресу. Ви ушкодите цим собі в тисячу раз більше, ніж йому або комусь, хто йому близький. Не забудьте, у вашого чоловіка є не тільки могутні друзі, але й шанувальники, які від нього не відступляться і яким будуть дуже не до вподоби такі дії з вашого боку.